У Дніпрі суд став на бік військових, залишивши багатодітну родину зниклого бійця без засобів до існування.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд відмовив у виплатах Ользі Кравчук – багатодітній матері та дружині зниклого безвісти бійця Олега Яцуна. Правозахисники вважають, що таке рішення не лише суперечить нормам суддівської практики, а й здоровому глузду.
27 липня 2015-го поблизу Мар’янки за дивних обставин зник молодший сержант Олег Яцун. Військове керівництво, не довго думаючи, записало бійця у дезертири, знявши з усіх видів соціального забезпечення. Шукати стрільця почали лише через два тижні після зникнення.
Детальніше про цю історію можна прочитати тут
https://gazeta.ua/…/_mav-iti-u-vidpustku-duzhe-hotiv…/808177
Дружина військового, мати трьох дітей Ольга Кравчук звернулася до правозахисників ГО «Форпост» і за допомогою юристів Правозахисної групи «Січ» звернулася до суду. По-перше, жінка хотіла довести, що її чоловік не дезертир, а по-друге – повернути соціальні виплати.
У квітні 2017-го Верхньодніпровський суд став на бік Ольги Кравчук та визнав, що її чоловік зник безвісти у зоні АТО. Але це був лише початок боротьби за статус.
Ольга звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з вимогою визнати, що її чоловік не залишав самовільно частини, що його звільнили незаконно та повернути родині виплати. Однак суддя Інна Тулянцева відхилила усі клопотання, пославшись на дику та абсурдну відмовку – оскаржити розслідування військової частини може… лише сам зниклий боєць:
«…Оскаржити результати службового розслідування може тільки військовослужбовець відносно якого проведено службове розслідування, а не члени його сім’ї».
Коментар юриста Правозахисної групи «Січ» Volodymyr Pletenko, який допомагає родині:
По-перше, рішення судді, що дружина не має права звертатися до суду – нелогічне та порушує статтю 6 Конвенції з прав людини. По-друге, суддя ігнорує основний доказ – визнання судом факту зникнення безвісті бійця. У своєму рішенні вона жодним чином про нього не згадує. Якщо вона відхиляє його, то повинна зазначити причини такого рішення. По-третє, суддя заявила, що суд не може “підміняти” собою той орган, який виносить рішення (військову частину). Цим «хворіють» усі адміністративні суди. Вони часто, навіть, коли визнають порушення, пишуть, що не можуть приймати рішення за інші органи влади. Однак, таким чином суди не виконують свою місію щодо захисту прав людини та порушують статтю 13 Європейської Конвенції (право на ефективний спосіб захисту). До того ж суддю можна притягнути до дисциплінарної відповідальності за ст.101 ЗУ «Про судоустрій». На жаль, як показує практика, Вища кваліфікаційна комісія суддів залишає більшість скарг на дії суддів без розгляду.
Зараз юристи готують апеляційну скаргу. Та якщо відшукати правду в українських судах не вдасться – звертатимуться до Європейського суду з прав людини.