28 серпня 2016 року ФорпостHELP провів цікавий захід у Торецьку, участь в якому взяли десятки місцевих мешканців, а також представники ГО «Твоє нове місто» і волонтери.
Кожна людина, яка цілеспрямовано працює на мету, щаслива бачити позитивні зрушення у вибраному напрямку. Черговий візит в Торецьк довів нам, що місто змінюється на очах. Після арешту діючого мера явно не проукраїнських поглядів, концертів рок і поп-гуртів місто видихнуло і наче почало відчувати свою ідентичність з «материковою» Україною.
Ми привезли в Торецьк патріотичний ярмарок, шаленого козарлюгу з шаблями та дівчат-психологинь, які працювали з діточками. А ще кіно, але про нього пізніше.
В затінку центральної алеї під колишньою міськрадою одразу стало людно. Гучна українська музика зробила свою справу і святковий (в Торецьку відзначали День шахтаря) потік людей направився до нас. Підвіси з тризубами і гердани, віночки, синьо-жовті браслетики і українські книжки викликали неабиякий інтерес в місцевого населення.
– А скільки прапор коштує?
– Вибачте, він не продається, це подарунок.
– Дуже шкода. Дайте тоді, будь ласка, браслетик.
Молодь активно гортала книжки і перешіптувалася, а неподалік психологині влаштували дітям справжнє свято – на величезних ватманах кожен міг намалювати себе та свою Україну – хто як бачить. Фарби коять дива і малеча радо включилася в процес.
«Завдання дорослих – робити дітей щасливими» – каже психологіня ФорпостHELP Інна. Чудеса і свято – це робота дорослих, а малі мають цим просочуватись до кінчиків пальців. «Трирічний Святик прийшов малювати танки… багато танків … гору танків… Я допомагаю йому намалювати колесо і тут включаються дівчата з квітами і різнобарв’ям, вони стали вносити фарби і танки хлоп’яти набули жовтого кольору, стали зовсім не страшними і яскравими, як папуги. Діти – невтомні вигадники, працюючи в колективі, вони підштовхують одне одного до позитиву, підтримують. Бережіть дітей! Вони врятують світ!»
І в дітлашні, і в дорослих справжнє захоплення викликав пан Антон, який проводив майстер-клас з махання справжнісінькою українською шаблюкою. Містяни заворожено споглядали за вправними рухами, а найсміливіші долучилися до процесу.
Коли стемніло, закінчився ватман, літер в книжках нашої імпровізованої бібліотеки стало вже не розібрати а забавки з шаблею стали небезпечними – ми включили кіно. Вавилон 13 вміє знімати так, що чіпляє і дає привід замислитися навіть найінертнішим і найбайдужішим. Серія «Межигір’я. Батіна хата» з циклу «Зима, що нас змінила» – вона про такі містечка, як Торецьк, і життя простих людей. До перегляду долучалися місцеві, позаду нас прямо на сцені вмостилася компанія підлітків. На екрані – сільська хата колишніх сусідів Януковича, бабця розповідає про мізерні пенсії. Чується смішок.
– Не ржи! Мої теж так в селі живуть! Це не смішно! – пхає ліктем в бік один підліток іншого.
Смішок ковтається, додивляються мовчки, вдумливо. По завершенню дякують і питають, чи не знаємо ми, коли вишку поставлять, щоб українське телебачення було. Ми не знаємо, на жаль.
Набігалися, намалювалися, намахалися, наторгувалися. Стомлені, але щасливі, їдемо вже по темному, похапцем занісши до будинку волонтерки нерозпродані сувеніри і книжки. Вторговані кошти (1010 грн 00 коп) ми віддали на користь підопічних торецьких волонтерів, з собою забрали дитячі малюнки і віру в те, що в цьому місті все буде добре, бо Торецьк – це Україна і все більше місцевих починає це розуміти.
