Проблеми системи, в якій ветерани залишаються сам на сам з фізичними та психологічними складнощами — накопичуються з часом. Попри зусилля численних фахівців і закладів, надання вчасної та релевантної підтримки ветеранам все ще залишається прагненням, а не стандартом.
23 квітня тематична робоча група з психічного здоров’я та соціальної підтримки (ПЗПСП) для ветеранів у Дніпрі виявила системні болі. З одного боку — представники державних структур представили стандарти та програми. З іншого — фахівці на місцях, які безпосередньо працюють з ветеранами після повернення до цивільного життя. А також самі ветерани, які поділилися особистим досвідом.
Участь у заході — можливість не лише почути, а й бути почутими. Анастасія Іванова, MHPSS-координаторка ГО «Форпост», підняла тему, яка рідко потрапляє на порядок денний: як працювати з ветеранами, які пережили полон і катування.
«Робота з постраждалими від катувань — чутлива та складна. Вони потребують комплексної допомоги — юридичної, медичної, психосоціальної, де дії фахівців узгоджені між собою. Такий підхід вимагає значних ресурсів і зусиль, підвищення кваліфікації надавачів послуг, але насамперед – зміни розуміння проблеми. Це не просто численні випадки кричущого порушення міжнародного права. Маємо усвідомлювати ключовий мотив воєнних злочинців: катування, які застосовує росія, є інструментом системного насильства, яке через намагання знищити фізично і психологічно окрему особистість, покликаний руйнувати українське суспільство, викликаючи в ньому зневіру, безсилля, провокувати реакцію уникання, руйнувати зв’язки між людьми, підривати довіру один до одного та інституцій тощо. Таким чином, аби надати умови для зцілення постраждалих, маємо розуміти, що перед усім цілющим має бути оточення — суспільство, в яке повертаються зокрема ветерани. Фокусуючись виключно на наданні послуг, ми не створимо необхідних умов. Маємо розуміти, що кожний надавач послуг (будь-яких, не тільки спеціалізованих), має бути свідомий щодо своїх реакцій, власного психоемоційного стану і навченим азам травмачутливого підходу. Простіше кажучи, кожна реакція своїх співгромадян, з якою стикається людина, що пережила катування, має значення, а характер цих реакцій в сумі значною мірою визначає перспективи ресоціалізації постраждалої людини» — пояснює Анастасія Іванова.
Система реабілітації постраждалих від катувань досі має серйозні проблеми: на етапі збору доказів (пам’ятаємо, що реабілітацію слід розглядати лише комплексно! Доступ до правосуддя є невіддільним складником) немає чіткої державної процедури фіксації наслідків, експертизи монополізовані, фахівців не вистачає, багато доказів збираються невчасно або взагалі не потрапляють до справ, процес затягується. Постраждалі зіштовхуються з упередженням і стигматизацією, браком базових речей — житла, доходу, роботи. Без розв’язання ургентних питань психотерапія неможлива.
Тому так важливо, щоб громадські організації, держава і самі ветерани мали можливість говорити та діяти разом. Спільна робота, партнерства, відмова від стигматизації постраждалих. Замість того – готовність розуміти їх досвід, чути їх потреби, знаходити необхідні ресурси для задоволення цих потреб, ставитись до людей, які пережили катування, як до експертів з виживання. Це створює дійсно здорову середу, в якій стає можливою реалізація надскладних багаторівневих програм. А для багатьох постраждалих — створює можливість зцілення без спеціалізованої (психологічної та психіатричної) допомоги, яку ми часто переоцінюємо, нехтуючи критично важливими у процесі відновлення соціально-правовими аспектами.
Захід організовано МОМ та Координаційним центром з психічного здоров’я при КМУ за підтримки ЄС.
Фото: ГО «Форпост», Facebook-сторінка IOM Ukraine.