Майже минули свята та всю країну засипало снігом, отже прийшов час детальної розповіді про наш передноворічний круїз по Донецькій області.
Дніпро – Зайцеве – Бахмут – Новогродівка – Костянтинівка – Мар’їнка – Красногорівка – Дніпро
Такі в нас подорожі, а що робити. Спеціалісти Форпост HELP і ГО «ПГ «СІЧ»» регулярно навідують прифронтові міста і сірі зони, проводячи по декілька діб в дорозі.
Дніпро.
В чергову місію організовану Форпост НELP ми виїздили до світання, коли ще все місто спало під теплими ковдрами. Багато хто з нас, запрацювавшись до ночі, не лягав зовсім. Перш за все наші виїзди – спеціалізована допомога з різних питань, але завжди ми виїзжаємо не с пустими руками. Пакування подарунків, підготовка документів, завантаження, розвантаження – це той час, коли їздовими, як в тому мультику, бувають навіть академіки.
Дитячі іграшки від Єгора Приходько
Свіжезабиті качки, радо надані фермерами та місцевими мешканцями села Чумаки Дніпропетровського району,
Печиво, цукерки, смаколики, теплий одяг і взуття від різних людей, окреме дякую Олені Грігоренко
Спеціалізовані юридичні роздатки від УГСПЛ та книжки з психологічної підтримки від Посольства Великої Британії.
Машина забита під верх.
Перша зупинка – Зайцеве. Тут ми часті гості. Невтомний енерджайзер, пані Валентина, приймає нас в хаті, відданій під імпровізований штаб. Це єдина хата в селі, де є електрика. Бо генератор. Люди стягуються сюди як мурахи, щоб дати мобілкам ковтнути хоч дрібку енергії і мати можливість зв’язатися з «великою землею». Тут панує матріархат, втомлені від війни жіночки самоорганізувалися та встановили свої порядки. Розповідають, що російські найманці, що засіли буквально за пару вулиць, знову обстрілюють українське село з мінометів, за останню добу вщент розбито ще дві хати. Погорільцями опікується вся громада, але привезені нами теплі речі та постільна білизна стануть у пригоді. У пані Валентини смачнючі пиріжки і купа планів зі створення власної організації, яка опікуватиметься односельцями на час війни, а надалі братиме участь у розбудові місцевої громади. Її натхненність і сила волі вражає і ми намагаємось допомогти їй чим можемо.
А тим часом Бахмут живе і готується до новорічних свят. На вулицях повнісінько людей, на площах прикрашені ялинки а в кафе вивішена і виставлена вся новорічна атрибутика: санчата для святкових селфі, ялинки, гірлянди, камін зі свічками і бутафорськими подарунками. І в цей момент абсолютно неможливо повірити, що буквально за 10 кілометрів ми були на низькому старті для термінового пірнання в підвал і бачили змерзлих військових, які напружено вдивляються в горизонт. Десь там Світлодарська дуга, працюють Гради і гинуть наші захисники. Дисонанс вибиває землю з-під ніг і нищить весь ефект від святкових вогників.
Ще одна людина, в якої не було святкового настрою – батько зниклого безвісти бійця, якого ми доправляли на здачу зразка ДНК у Бахмут з одного з маленьких містечок Донбасу. Ми, звісно, сподіваємся знайти його сина цілим та неушкодженим, але в країні, де іде війна – такі подарунки дуже нечасті.
Ночівля в Костянтинівці з переглядом Раша-ТВ (дізналися про себе багато нового!), а зранку проклята хунта, бендерівці і трошки карателів вирушили далі – в Мар’їнку. До дітей.
Діти на війні – це взагалі дуже особлива тема, болюча і незрозуміла. В Україні немає напрацьованого механізму роботи з дітьми, які постраждали від військового конфлікту. Це видно навіть на законодавчому рівні. Маленький екскурс в документи. В Україні Законом про Охорону Дитинства передбачений статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, але жодних наслідків цей статус не несе – ані пільгового навчання, ані оздоровлення і реабілітації – ні-чо-го. Як так і навіщо, спитаєте ви? От ми теж хотіли б дізнатися… І отримати цей статус може тільки дитина-переселенець, а от дітям, наприклад, тієї ж Мар’їнки він не положений. З цим ми будемо розбиратися ще, а поки повернемось до діток.
Школа №2 м. Мар’їнка колись була затишною і привітною. Потім почалась війна, на її поверхах ночували військові, у вікнах з’явилися дірки від куль чи уламків, на підвіконнях – мішки з піском. Але дітям треба вчитися, навіть під час війни. Опалення відновили нещодавно і школа ще не прогрілася, діти дивилися кіно про права людини, гріючи пальці об стаканчики з гарячим чаєм, дружно повертаючись на вибухи в сторону вікна. Не дивлячись на «екзотичні» умови, наше спілкування пройшло вдало, про нього можна почитати тут: https://www.facebook.com/pgsich/posts/1828158307440518
Натхненні і вдоволені, ми поїхали дідморозити далі. Книжки і смаколики діточкам, качки військовим та місцевим, подарунки підопічним сім’ям.
***
Родина з місячною дитиною мешкає на лінії вогню. Можна щось зробити?
Ми ходимо до лісу збирати дрова, бо опалення нема, а в лісі розтяжки. Одна жіночка так з двома собаками пішла, один собака підірвався на міні, її врятував.
Там у нас трохи далі дорога є, там снайпери пострілюють. В цивільних теж, а чого б і ні?
Воду відключили, водовід перебило, а полагодити «ті» не пускають.
Скоро вступить в силу перемир’я на свята, може, буде тихіше.
Втекла з дитиною з власного будинку. Тільки кредит за нього виплатила, місяць пожили – і війна.
***
Від цих розмов з’являється гусяча шкіра а мозок починає працювати набагато швидше – що робити, що робити, що робити? Ми розуміємо, що в дечому підміняти функції держави – це стратегічно неправильно, але залишатися байдужими геть неможливо. Нарізавши самі собі нових задач, ми вирушаємо в Красногорівку.
Колись тут точилися запеклі бої і півміста лежить в руїнах, але тут живе наша підопічна сім’я, яка потребує психологічної і юридичної допомоги та підтримки.
Поки спеціалісти Форпост HELP та СІЧі працюють – коротенька екскурсія містом під деенерівське радіо. Воно тут ловиться краще за будь-яку іншу хвилю. Телефони на 050, ціни в рублях, набір добровольців для боротьби з карателями проводиться за такою-то адресою.
Тут продовжують жити люди, які хочуть миру і чекають допомоги від України. І якщо ми її не надамо – ми втратимо і ці території, і цих людей. Назавжди.