ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО НАДАННЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ»

ЗАКОН УКРАЇНИ

«ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО НАДАННЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ»

НАВІЩО?

У листопаді 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо надання психіатричної допомоги». Введення в дію цього нормативно-правового акту відбудеться у червні 2018 року. Прийняття цього Закону обумовлено потребою приведення у відповідність норм чинного законодавства про надання психіатричної допомоги до міжнародних норм та європейської практики, зокрема що стосується питань обмеження свободи осіб, які страждають на психічні розлади. Основна мета цієї ініціативи, на думку авторів Закону, пов’язана з потребою створення реального механізму захисту прав недієздатних осіб та попередження свавілля при їхній госпіталізації в психіатричний заклад, а також створення умов для розвитку абілітаційних і реабілітаційних програм. Фактично, цей законодавчий акт має сприяти поліпшенню стану надання психіатричної допомоги та підвищенню соціальної захищеності осіб, які страждають на психічні розлади. Окрім цього Закон дозволяє поліпшити доступ осіб з вадами психічного здоров’я до правосуддя, а також попереджає випадки нелюдського поводження з недієздатними особами (стерилізація без згоди особи та інше). Результатом впровадження Закону також має стати поліпшення якості надання психіатричної допомоги ув’язненим, що досить актуально на сучасному етапі розвитку вітчизняної пенітенціарної системи.

ЩО ЗМІНИЛОСЯ?

Законом вносяться зміни у декілька нормативно-правових актів, зокрема: Закон України «Про психіатричну допомогу», Основ законодавства про охорону здоров’я, Закон України «Про пенсійне забезпечення», Цивільний кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України. Введення в дію норм Закону дозволить підвищити рівень забезпечення прав недієздатних осіб та осіб з обмеженими можливостями. Зокрема, з вищевказаних законодавчих актів прибираються дискримінуючи норми, які дозволяють стерилізацію недієздатних осіб без їхньої згоди. Також формалізуються норми щодо забезпечення права недієздатних осіб і пацієнтів на доступ до правосуддя та захист від свавілля лікарів-психіатрів при застосуванні примусових заходів медичного характеру. Це сприятиме зменшенню кількості позовів до Європейського суду з прав людини від пацієнтів, права яких було грубо порушено лікарями-психіатрами та працівниками пенітенціарних установ.

ЯКІ ПЕРЕВАГИ ЗАКОНУ?

За своїм характером, норми Закону є дуже прогресивними і спрямовані на припинення безладу та свавілля у психіатричних закладах. Відбувається оновлення самої парадигми надання психіатричної допомоги. Зокрема, до Закону України «Про психіатричну допомогу» вносяться норми щодо організації соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади. Окрім цього передбачається практика проведення профілактичних оглядів та діагностики психічних розладів, що дозволить попереджати такі розлади. Інакше кажучи, медики будуть працювати на упередження негативних змін у психічному стані, а не концентруватися на наслідках психічних розладів. З прийняттям Закону планується створити заклади соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади та навчальні заклади для спеціального навчання. Це дасть змогу особам, які страждають на психічні розлади не втратити соціальні зв’язки та попри усе адаптуватися у суспільстві. Якість їхнього життя, у таких умовах, безперечно покращиться. Дуже важливо, що у Законі акцентовано увагу на обов’язку лікарів-психіатрів дотримуватися клінічних протоколів та стандартів надання психіатричної допомоги, і робити це з мінімальними соціально-правовими обмеженнями для пацієнтів. Норми Закону передбачають, що психіатрична допомога засудженим до позбавлення волі буде надаватися в спеціальних закладах з надання психіатричної допомоги, що відносяться до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Це мінімізує свавілля з боку працівників пенітенціарних установ. Законом також передбачено принцип територіальності застосування примусових заходів медичного характеру, що дозволяє рідним та членам сім’ї частіше відвідувати своїх близьких. До того ж у особи, якій надається психіатрична допомога з’являється право звернутись до обраного нею незалежного від закладу з надання психіатричної допомоги лікаря-психіатра з метою отримання висновку про стан свого психічного здоров’я та про доцільність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. Перевагою Закону також є санкціонування законодавчих змін щодо виключення норм про стерилізацію осіб, які страждають на психічні розлади, а також обмеження права проведення психіатричного огляду без усвідомленої згоди пацієнта.

 ЯКІ НЕДОЛІКИ ЗАКОНУ?

Попри явні переваги, Закон містить і один суттєвий недолік. Згідно зі змінами, у статті 19 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено право особи, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, звернутися до обраного нею незалежного лікаря-психіатра з метою отримання висновку про стан свого психічного здоров’я та про необхідність застосування до неї примусових заходів медичного характеру. Ця норма потребує доопрацювання. Наприклад, сьогодні важко гарантувати повну незалежність лікаря-психіатра, який під тиском або за додаткову плату може надати відповідний висновок, у якому буде зацікавлена сама особа чи медичний заклад. Незахищеність фахівців від погроз та високий рівень корупції у медицині, можуть звести нанівець законодавчі новації, хоча сама ідея надання такого права, є досить непоганою. Тому потрібно передбачити механізми захисту незалежних експертів, а також розробити та впровадити таку систему психіатричного огляду, яка не передбачає надання фахівцю додаткових відомостей про особу, психічне здоров’я якої буде предметом дослідження. Іншими словами, лікар-психіатр має просто провести огляд та надати висновок, і для цього йому не потрібно знати який злочин вчинила особа, які примусові заходи до неї застосовувалися і скільки вони тривали. Необхідно просто констатувати стан психічного здоров’я на конкретний період часу у чітко визначеної особи. Це підвищить об’єктивність експертного висновку.

ЯКИЙ ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД?

Прийняття досліджуваного Закону стало лише першим кроком на шляху гуманізації вітчизняної системи надання психіатричної допомоги та застосування примусових медичних заходів. У більшості розвинених правових державах така система вже існує декілька десятиліть. У країнах Європейського Союзу та у США, примусові заходи медичного характеру і примусове лікування не отримали свого окремого кримінально-правового регулювання, а розглядаються в якості складової частини більшого за обсягом інституту під назвою «заходи безпеки». Ці заходи у зарубіжних країнах можуть застосовуватися не тільки до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння, а й до осіб, що не вчиняли подібних діянь, хоча потенційно спроможні на це. Як правило, вони характеризуються відсутністю примусового характеру при поміщенні осіб до лікувальної установи, адже суд відправляє на лікування за власним бажанням і просто надає відстрочку відбування покарання. Можна констатувати, що зарубіжні стандарти надання психіатричної допомоги та застосування примусових медичних заходів загалом зарекомендували себе з позитивного боку, вони є цілком ефективними й дієвими, і застосовуються на підставі сучасних досягнень науки та техніки. У зв’язку з цим, Україні слід звернути увагу на позитивний зарубіжний досвід і рухатися в обраному напрямі.

НАШІ РЕКОМЕНДАЦІЇ 

В цілому слід позитивно оцінити кроки влади, яка нарешті почула проблеми психічно хворих осіб і почала активно діяти у напрямі захисту прав і свобод цієї категорії. Однак хотілося б зазначити, що у Законі не має жодної норми про участь інститутів громадянського суспільства у захисті прав осіб, які страждають на психічні розлади, і до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру. Залучення громадськості до цієї проблеми, може бути корисним в частині: правоосвітньої роботи з пацієнтами та працівниками медичних закладів; проведення незалежної громадської експертизи стану дотримання прав осіб, до яких застосовуються примусові медичні заходи; напрацювання законодавчих ініціатив та рекомендацій для органів виконавчої влади з вказаної проблематики; громадської оцінки законодавчих ініціатив тощо. Лише спільними зусиллями влади та суспільства можна вирішити проблему порушення прав осіб, які страждають на психічні розлади.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*