Євген Захаров: Озвіріння частини суспільства – вкрай погана ознака

У великому інтерв’ю Євген Захаров ставить діагнози суспільству, розповідає про досягнення Харківської правозахисної групи та зміни в групі “1 грудня”

Автор: Ліна Тесленко

Керівник ХПГ Євген Захаров, якому невдовзі виповниться 66, під час нашого інтерв’ю кілька разів наголошував, що він – математик, а не правник.

Але як сталося, що випускник механіко-математичного факультету Харківського держуніверситету взявся захищати людину й верховенство права? Відповідь у його минулому: Євген Юхимович народився й виріс у сім’ї дисидентів, у радянські часи в його роду було репресовано 14 осіб.

На шлях боротьби з системою хлопець став ще в школі – поширював самвидав.
У 1970-80 роки минулого століття Захаров був учасником дисидентського руху. У 1989-му став співголовою харківського “Меморіалу”, а за кілька років – співголовою Харківської правозахисної групи. У 2004 році Захарова обрали головою правління Української Гельсінської спілки з прав людини.

У 2015-му відомий правозахисник додав до своїх регалій членство в ініціативній групі “1 грудня”, що поєднала таких загальновизнаних авторитетів та інтелектуалів, як В’ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин (†), Семен Глузман, Володимир Горбулін, кардинал Любомир Гузар (†), Іван Дзюба, Мирослав Маринович, Мирослав Попович (†), Євген Сверстюк (†), Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський.

Тож місця для математики в такій активній правозахисній діяльності практично не залишилося.

Євген Захаров – харків’янин, але в Києві – частий гість. Ми зустрілися для розмови минулого тижня, коли він приїхав до столиці на презентацією книжки групи “1 грудня”.

“Є ідея збільшити чисельність групи “1 грудня”. Хоча лунають і пропозиції припинити її діяльність”

  • Євгене Юхимовичу, щойно було презентовано книжку “Слово про свободу і відповідальність” за матеріалами діяльності групи “1 грудня”, членом якої ви є. Чим це видання буде цікаве широкому загалу?

– Ця книжка підсумовує результати роботи групи за майже сім років діяльності – з грудня 2011 року. Вона вийшла в вересні й уперше була представлена загалу на Форумі видавців у Львові. Це (в Києві – “Н”) була її друга презентація.

В книжці зібрані програмні документи групи, її заяви та публічні звернення за всі ці роки. А також тексти всіх членів групи.

Євген Захаров і Мирослав Маринович на презентації книжки

Зміст книги, як влучно сказав Мирослав Маринович – це кардіограма життя українського суспільства за ці сім років. На ній можна побачити оті сплески, коли група видавала свої звернення, реагуючи на важливі події в житті української спільноти.

Сьогодні вже важко згадати, що нас хвилювало в 2011-му чи 2012-му, а ця книжка поверне нас до найгостріших питань того часу.

Група, як на мій погляд, відгукнулася на всі найважливіші події цих семи років. Тож всі охочі можуть скористатися цією розвідкою про те, чим жила Україна, яким був внутрішній стан людей у певний період недалекого минулого.

  • Як особисто ви потрапили до складу групи “1 грудня”? Адже її склад безперечно визначний…

– Насправді є дуже складна процедура зарахування до групи. Всі рішення ухвалюються консенсусом. Тобто якщо бодай одна людина буде проти конкретної кандидатури, подальшої дискусії не вийде – цю кандидатуру знімають автоматично.

Наразі у групі – одинадцятеро осіб, з них шестеро влилися останнім часом (Юрій Щербак, Євген Захаров, Володимир Панченко, Йосип Зісельс, Всеволод Речицький, Ярослав Яцків – “Н”).

На жаль, група зазнала й непоправних втрат – пішли з життя Євген Сверстюк, Богдан Гаврилишин, Мирослав Попович і Блаженнійший Любомир Гузар. Ще двоє осіб – Володимир Горбулін та Семен Глузман – з певних причин вийшли з групи.

Зараз є ідея збільшити кількість членів. Вже є конкретні кандидатури, проте я не буду називати прізвищ, адже вони ще не пройшли процедуру обрання.

Склад групи безперечно зірковий. Може, це не дуже скромно я сказав, бо заодно й себе в зірки зарахував (сміється). Насправді мав на увазі, що це глибокі люди з великим досвідом, безперечним авторитетом і бездоганною репутацією. Кожен із них є фахівцем у своїй сфері. І от разом вони дають відповідь на різні болючі питання в житті суспільства.

Це своєрідна порада інтелектуалів людям, як ставитися до тих чи інших викликів, що робити в складній ситуації. Тобтоа

ВОНИ ВКАЗУЮТЬ НА ТУ ЦЕГЛИНУ, В ЯКУ СЛІД ВДАРИТИ, АБИ ЗРУЙНУВАТИ СТІНУ, ЩО ВИРОСЛА НА ШЛЯХУ СУСПІЛЬСТВА.

В цьому плані група дуже сильна своїми прогностичними здібностями і рекомендаціями.

“Старійшина” групи “Першого грудня” Мирослав Маринович і “новачок” Євген Захаров

Більше половини членів групи вважають, що вона має активно працювати й далі, бо головна мета групи, яка прописана в Декларації, не досягнута. А це “становлення вільного народу України”.

Я переконаний, що не можна згортати діяльність групи (а такі думки лунають). Тим більше в умовах збройного конфлікту. Бо це буде втеча і зрада.

“Схильність до популізму – це удар по свободі, а не розширення її меж”

  • Ви сказали на презентації, що ця книжка є своєрідним діагнозом українському суспільству. А який саме діагноз ви поставили б українському суспільству і стану свобод в Україні сьогодні?

– Прагнення свободи дуже багато значить для українців. Воно в частини українців просто на генному рівні. Згадайте, всі повстання в ГУЛАГу були організовані українцями, зокрема, й найбільше – Норильське. Люди йшли на смерть, аби зберегти честь, достоїнство, гідність. Так само за прагнення мати внутрішню свободу пішли в табори шістдесятники.

Коли в листопаді 2004 року люди виходили на Майдан, у церквах молилися за їхнє життя, бо ніхто не знав, чим це закінчиться. І як ми вже пізніше дізналися, план силового розгону Майдану дійсно існував. Те ж саме було в 2013-2014 роках – навіть коли почалися розстріли, люди залишалися на Майдані, ризикуючи життям.

АЛЕ СВОБОДА ПЕРЕДБАЧАЄ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ,
А ОТ ЦЬОГО УКРАЇНЦЯМ ДУЖЕ БРАКУЄ.

Бо в головах багатьох все ще панує уявлення, що за рахунок примусу й застосування сили можна досягти свого.

В суспільстві є схильність до насильницьких дій, до популізму – привид бродить по Європі, привид популізму.

В Україні популізм набрав загрозливих масштабів, а люди цього навіть не усвідомлюють. Більше того, як показали останні соцопитування, кожен четвертий опитаний готовий проголосувати за популістів!

А от розуміння того, що це насправді обмежує свободу, шкодить їй, в людей немає.

Оцей “праведний гнів” – “розкуркулити багатіїв, олігархів під ніж”, який підігрівається як раз популістами, – насправді перетворюється на охлократію.
Це насправді удар по свободі, а не розширення її меж.

Треба поважати право власності і підприємницької діяльності. Треба вчитися розуміти і поважати інші погляди, інші релігії. Словом, все це передбачає певну політичну культуру, якої ще бракує українському суспільству. І культури свободи зокрема.

Чим це можна пояснити?

– Біда наша ще й у тому, що Україна довго була в поневоленому стані, нею прокотилися голодомори, політичні репресії, знищення національної еліти. Крім того, московський пилосос всмоктував найактивніших людей: за кордон виїхати не могли, тому їхали робити кар’єру в Москву.

Як сказав класик: генії народжуються в провінції, а помирають у Парижі. Тільки для нас Парижем була Москва… Все це завдало дуже сильного удару по генофонду нації.

Тож якщо говорити про діагноз, то українське суспільство ще серйозно хворіє. Хоча процес одужання триває, хай і не так швидко, як цього хотілося б.

“На окупованій території у нас є інформатори.
Статистика ХПГ повніша за державну”

  • Воєнний конфлікт, певно, теж долучився до цієї “історії хвороби”. Які проблеми нашого суспільства загострилися на його тлі?

– Насильство і ненависть особливо загострюються в умовах збройного конфлікту. Наприклад, наше соціологічне дослідження річної давнини показало, що майже кожен четвертий українець вважає, що можна застосовувати катування до людей. А таких людей вже було в 2015 році лише 14%.

Наша діяльність спрямована на те, аби була нульова толерантність до катувань, щоб люди мали нетерпимість до будь якого насилля.

Коли ми тільки починали проводити ці опитування (це був 2004 рік), таких було 52% – майже половина.

До 2011 кількість людей, які вважали, що катування неможливе за жодних умов, була вже 86 відсотків, і тільки 14% вважали, що за деяких причин можна катувати.

А тепер таких 24,5% – це дані 2017 року. Зокрема,

СЕРЕД ТИХ, КОГО МОЖНА КАТУВАТИ, ЛЮДИ НАЗИВАЮТЬ СЕПАРАТИСТІВ І ТЕРОРИСТІВ.

Зверніть увагу, як суспільство реагує на смерть ворогів: багато людей радіють, майже тріумфують, постять моторошні картинки, лайкають. Згадайте вбивство Захарченка – його мало не святкували!

І це озвіріння частини суспільства – вкрай погана ознака. Коли такі настрої панують у суспільстві, держава поводиться так само.

  • До вашої правозахисної групи надходить інформація з окупованих територій? Який стан справ із правами людини там?

– Ми (Харківська правозахисна група – “Н”) дуже багато займаємося Сходом. Я й зараз після інтерв’ю йтиму до Місії ООН з прав людини – несу туди наші публікації.

Цього року проблеми Сходу займали більш як 60% нашого робочого часу.

Ми багато чим займалися завжди, але були пріоритетні напрямки – загалом їх 14. Це, зокрема, тема боротьби з катуваннями в різних структурах, боротьба за свободу інформації (коли держава відкрита і прозора, зникає корупція), історія дисидентського руху. А тепер ситуація така: все, чим займалися раніше, лишилося, але тепер додався збройний конфлікт, який навіть вийшов на перше місце в нашій правозахисній роботі.

По Сходу ми збираємо відомості про так звані екстраординарні порушення прав людини під час збройного конфлікту. Це вбивства, катування, загибель людей від обстрілів й на мінах та розтяжках, знущання над полоненими, використання цивільних як “живих щитів”, незаконні затримання, яких було дуже багато, сексуальне насильство, посягання на людську гідність, насильницькі зникнення – спектр дуже великий.

Про все це ми збираємо інформацію як на підконтрольній території, так і на окупованій, куди не можемо поїхати. В нас там є інформатори, ми постійно підтримуємо з ними зв’язок і дуже обережно це робимо, щоб нікого не підставити.

Слава Богу (хреститься), ще жодна людина [в ОРДЛО] не постраждала через співпрацю з нами.

Крім того, ми постійно маємо поїздки в населені пункти вздовж лінії розмежування. За останні два з половиною роки ми здійснили 46 тижневих поїздок з метою збору інформації.

На основі цієї інформації створено дві бази даних. Одна – в нашій організації, вона стосується цивільних втрат і пошкодженого майна, друга – це база військових злочинів, зроблена нашими колегами з організації “Мирний берег», з якою тісно співпрацюємо.

ІНФОРМАЦІЇ МИ МАЄМО НАВІТЬ БІЛЬШЕ,
НІЖ У ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ.

У держави більше даних щодо військовослужбовців, а от щодо цивільних – уже ні. Цивільних узагалі не обліковують, на жаль.

Ось ми написали список цивільних загиблих – 3144 особи, місія ООН називає цифру 2725 (це не рахуючи 298 жертв малайзійського “Боїнга”, але ми їх теж в базі не враховуємо).
Це дуже велика цифра, і ми за неї відповідаємо: знаємо кожне прізвище, ім’я й по батькові, дату, коли це сталося, й опис того, як це сталося. Тобто це не просто статистика, а детальна інформація по кожному випадку.

Таку саму інформацію маємо по поранених. Таких ми нарахували 3350, хоча вважається, що ця цифра не менша ніж 7 тисяч осіб – цивільних, нагадую.

Більше ніж 3500 – кількість тих, хто був позбавлений волі на окупованій території.

В базі даних “Мирного берегу” про насильницькі злочини – 21 400 людей на сьогоднішній день, а в нас – близько 30 тисяч епізодів.

“Наші дані стануть підґрунтям для Гааги”

На основі цих даних ми робимо аналітичні доповіді. Ось зараз закінчуємо подання до Міжнародного кримінального суду.

  • Тобто зібрана вами інформація стане доказовою базою для суду в Гаазі?

– Саме так, я на це сподіваюсь.

Поки що це – подання з аргументацією, що необхідно відкрити офіційне розслідування офісу прокурора МКС в Україні. Вони ще й цього не зробили, лише збирають інформацію. Ми ж осягнули цю нову для нас юрисдикцію, бо в незалежній Україні раніше не було злочинів проти людяності й воєнних злочинів. Тепер, на жаль, є.

Крім того, продовжується наша діяльність з Європейським судом з прав людини. Ми підготували туди 116 заяв, пов’язаних із воєнним конфліктом, щодо порушень відносно цивільних осіб. Позови як проти Росії, бо вона агресор, так і проти України – за бездіяльність. Бо вона не може або не хоче розслідувати ці злочини. На превеликий жаль, це правда.

“Треба домогтися, щоб на зустрічі Трампа
й Путіна звучала тема Сенцова”

  • До питання сучасних політв’язнів. Чи достатньо роблять Україна й світ задля звільнення Олега Сенцова та інших українських в’язнів сумління з РФ?

– Недостатньо! Це важке питання, і для мене в тому числі, бо певно, що і я роблю недостатньо. В добі 24 години й не більше, і ми не встигаємо реагувати абсолютно на все, в тому числі й тут…

Євген Захаров (другий ліворуч) на пікеті з вимогою звільнення Олега Сенцова

Треба, щоб був постійний тиск на путінську адміністрацію, щоб про цю проблему говорили на всіх майданчиках.

Присудження Олегу премії імені Андрія Сахарова – дуже вчасний і необхідний акцент на те, що репресії проти нього несправедливі. Це ще більше ізолює Росію від цивілізованого світу.

  • Які засоби можуть бути дієвими для звільнення наших політв’язнів?

– Взагалі, головний рецепт звільнення в’язнів Кремля – посилювати загальний тиск. Як? Підключати західні важелі впливу.

Ось має бути в листопаді зустріч Трампа з Путіним, і там мусить лунати тема Сенцова. Цього треба домогтися – через конгресменів, сенаторів – вони мають перед своїм президентом поставити це завдання.

Взагалі англомовна версія сайту ХПГ перетворилася на хроніку подій щодо українських політв’язнів у Росії. І це – дещиця нашого внеску в їхнє звільнення.

“Небойових втрат в армії маємо більше,
ніж втрат у бою”

  • Наше військо активно позбувається радянської спадщини. Чи отримуєте ви скарги про порушення прав людини в ЗСУ?

– Отримуємо, і їх досить багато. Більше того, людей в армії просто вбивають. Причому немає жодних підстав думати, що це самогубство, як намагаються нас і родичів у цьому переконати.

Наприклад, був випадок, коли хлопець нібито застрелився перед тим, як мав їхати на своє весілля. В іншому випадку – щойно повернувся з відпустки, де вперше побачив свою новонароджену дитину, і наклав на себе руки. Як можна повірити тут у самогубство? Це вбивство! Тільки відповідати за це ніхто не хоче! Тому дуже зручно все списати на суїцид.

Хоча й тих же самострілів у війську насправді дуже багато.

Взагалі небойових втрат в армії маємо більше, ніж втрат у бою. Це дуже тривожні цифри.

“Україна в сенсі міжрелігійних стосунків
– одна з найтолерантніших країн”

Євген Захаров (праворуч)

  • Україна зараз на порозі отримання Томосу. На вашу думку, як розвиватимуться події переходу православних громад під юрисдикцію об’єднаної Помісної церкви? Бо Росія малює нам картинки релігійних війн і протистоянь…

– Мене останнім часом часто про це питають. Я сподіваюся, що українцям вистачить здорового глузду й мудрості цього не допускати. Не буде ані війн, ані протистоянь релігійних.

А от провокацій боюся значно більше – таке я допускаю. В нас є радикальні політичні сили, які вважають за можливе захопити приміщення церкви, забрати в одного й передати іншому – справедливість у них просто кипить.

Цю “священну ненависть” до московських попів (сміється) можна зрозуміти, але з цим не можна погоджуватися й тим більше заохочувати. Такі питання можна і треба вирішувати мирним шляхом.

Загалом хочу зауважити, що Україна в сенсі міжрелігійних стосунків – одна з найтолерантніших країн. Якщо брати різні права людини та їхнє здійснення в державі, то

РЕЛІГІЙНІ ПРАВА В УКРАЇНІ ВИГЛЯДАЮТЬ
НАЙКРАЩИМ ЧИНОМ.

Так, безперечно, в нас є проблеми, але ситуація загалом терпима. І цю терпимість у релігійних стосунках дуже важливо зберігати.

Правозахист у спадок

Євген Захаров із сином Борисом (праворуч) на харківському Майдані

  • Пане Євгене, ваш син Борис теж пішов по ваших стопах і займається правозахистом?

– Так. Я – математик, він – історик, але теж займається правозахистом. Особливо активно включився в цю роботу в 2014 році, коли переїхав до Києва.

Я навіть маю сподівання, що колись він перебере на себе керівництво нашою організацією, бо йому це під силу.

Оригінал статті за посиланням – https://novynarnia.com/2018/10/30/yevgen-zaharov-interview/?fbclid=IwAR2hO6eo3iLfUzpOvHMaa2p5vjWCXnHQBhDwL8idR4yz5jn0-LBITohSBhA

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *