Як захистити себе від домашнього тирана?

Щодня в Дніпрі складають близько півсотні протоколів про випадки домашнього насильства. Але це тільки вершина айсберга, бо в українському суспільстві домашнє насильство досі не ідентифікується та не сприймається як проблема. Надзвичайно поширене таке явище, як victim blaming – звинувачення жертви.  Чимало жінок потерпають від насильства та бояться говорити про це вголос, бо замість очікуваної допомоги отримують цькування та звинувачення. Чому так відбувається, пояснила психолог Центру психічного здоров`я та травматерапії Форпост  HELP (ГО «Форпост») Олеся Ольховик:

  • Олеся Ольховик, психолог ГО “Форпост”

    Така толерантність до насильства зумовлена історичним бекграундом: це відголоски радянської системи, яка ще довго даватиметься взнаки. В ті важкі часи усі мали терпіти, бо треба було виживати під час голодоморів, воєн, а потім відбудовувати радянський союз, виконувати п’ятирічки і не нити. На першому місці були інтереси держави, на другому – сім’я (не дай Боже – розлучення!) і вже на останньому місці – людина, яка сприймалась як гвинтик системи. Про існування особистих кордонів та індивідуальних потреб навіть думати було соромно. Наступному поколінню передалися ті ж установки – терпіти, мовчати і «не виносити сміття із хати».

    Часто люди не  розуміють, що їм погано, бо просто не знають, як має бути добре: «Усі так живуть, тож і ти терпи, жива, дихаєш, тож не ний і мовчи. А те, що чоловік б’є – це тому, що він тебе любить. Домашнє насильство буває фізичним, сексуальним, емоційним і економічним. Якщо з приводу фізичного насильства жінка звертається до правоохоронних органів, то в інших випадках — ні.

– У нашому суспільстві, як правило, говорять лише про фізичне насильство, однак не менш розповсюджене насильство економічне: коли один з подружжя повністю контролює витрати іншого та обмежує навіть в основних потребах. Примушування жінки або чоловіка до сексу проти їхньої волі, і так званий «подружній обов’язок» – це ніщо інше як сексуальне насильство. І найбільш розповсюджене – психологічне насильство, коли грубо порушуються особисті кордони, — розповідає психолог Олеся Ольховик.

За статистикою народонаселення ООН:

  • 30% самогубств та 60% убивств жінок пов’язані з насильством в сім’ї;
  • 35 % жінок, які потрапляють до лікарні «швидкої допомоги», перебувають там з причини тілесних ушкоджень, отриманих в результаті насильства в сім’ї;
  • 25 – 40 % жінок, які зазнають насильства в сім’ї, були побиті під час їх вагітності;
  • 30 – 40% викликів поліції пов’язані з побутовим насильством;
  • 50% всіх безпритульних жінок та дітей пішли жити на вулицю, рятуючись від насильства в сім’ї.

Але є ще одна сторона цієї проблеми: багато жінок не звертаються до правоохоронних органів, бо не мають до них довіри, та не сподіваються отримати допомогу. Вони побоюються, що ситуація лише погіршиться, коли кривдник дізнається про те, що жертва “донесла” на нього та почне мститися їй за це та карати ще більше. І, як показує статистика, такі побоювання небезпідставні.

Факти про домашнє насильство та правосуддя в Україні за 2014-2017 рік: (статистика фонду народонаселення ООН, Ла Страда Україна та  Женевського центру демократичного контролю за збройними силами)

  • 38% суддів та 39% прокурорів вважають домашнє насильство «внутрішніми справами сім’ї»;
  • За рік з 1 850 000 постраждалих від домашнього насильства тільки 83540 громадян пишуть заяву у поліцію;
  • З 1049 заяв про зґвалтування лише 61 насильник визнаний винним;
  • 55%-60% правоохоронців вважають більшість повідомлень про домашнє насильство неправдивими і не вартими уваги;
  • В переважній більшості справ про домашнє насильство виноситься умовне покарання;
  • 62% представників кримінального правосуддя вважають частину жертв винними у зґвалтуванні;
  • 77%-84% правоохоронців кримінального правосуддя вважають пріоритетним примирення з кривдником, а не його покарання. І це йдеться про випадки фізичного насильства, але тепер й інші види насильства є такою ж підставою звернутись за допомогою. З початку 2019 року це стало набагато простіше, адже у січні вступив у силу закон, який дає нові гарантії захисту постраждалим від домашнього насильства.

Що змінилося:

  • Раніше кривдникам, які вчиняють домашнє насильство загрожувала лише адміністративна відповідальність, а тепер – вже кримінальна. Домашнім тиранам загрожує 150-240 годин громадських робіт, арешт до 6 місяців, або обмеження волі до 5 років і у тяжких випадках – позбавлення волі до 2 років.
  • Якщо раніше відповідальність була за скоєння фізичного насильства, то тепер покарання можуть понести за собою і випадки сексуального, психологічного та економічного насильства.
  • Якщо раніше домашнім насильством вважалися інциденти в шлюбі, то тепер розширюється коло осіб, до членів сім’ї відносять: колишнього чоловіка / дружину, цивільні шлюби (спільне проживання без реєстрації).
  • Розширили коло осіб, яких визнаються кривдниками: прийомні батьки, особи, які спільно проживають або проживали в одній сім’ї, рідні брати, сестри, опікуни та інші родичі – дядько, тітка, племінниці, двоюрідні брати, сестри, двоюрідні дідусі та бабусі.

Крім того, закон зобов’язує педагогів повідомляти ювенальні служби та поліцію про факти домашнього насильства не пізніше, ніж за добу. Медики також повинні повідомляти поліцію про травми, що були отримані унаслідок домашнього насильства.

Ліка Толорая, журналістка ГО “Форпост”

В новому законі також приділено увагу дітям. Відтепер діти вважаються постраждалими навіть, якщо стали свідками сцен насильства вдома. Адже це спричиняє величезну психологічну травму. Бити дитину теж є неприпустимим. Дитина тепер може сама звернутися в поліцію, а далі – уже психологи з’ясовуватимуть, чи є вона жертвою. Таким чином, удосконалене законодавство дає важелі для боротьби з домашнім насильством, а з іншого боку – долучає суспільство не бути байдужим, адже саме байдужість є головною причиною таких масштабів проблеми. Тож тепер постраждалі можуть сміливіше звертатись за допомогою, а зміни в Законі дають більше шансів вирватись із замкнутого кола тиранії.

Що робити та куди звертатись?

В більшості випадків треба телефонувати в поліцію за номером 102, якщо жертва здатна до прийняття вольових рішень, адже  часто постраждалі перебувають у пригніченому стані і страх заважає їм зробити крок до порятунку.

Психолог Олеся Ольховик радить жертвам домашнього насильства розказати про проблему своєму найближчому оточенню: рідним, подругам, колегам, бо чим більше соціальних контактів – тим більше шансів отримати порятунок.

У  Дніпрі ситуація із допомогою жертвам домашнього насильства бажає кращого. В місті працюють районні соціальні служби, але вони часто є малоефективними з причин майже відсутнього фінансування та постійного скорочення співробітників. Тому, більш ефективними можуть бути громадські організації, наприклад,  «Новая Я». При цій організації існує єдиний в місті шелтер – приміщення, де жертва насильства може пожити деякий час. Шелтер розрахований всього на 14 місць, хоча такого тимчасового притулку потребують 6-8 жертв насильства щодня. У центрі жінки не тільки спілкуються з психологами та соцпрацівниками, а й отримують юридичну допомогу. Також працівники центру допомагають з оформленням документів, працевлаштуванням та орендою житла. Тел: 098 340 60 22.

Також в місті функціонує мобільна соціально-психологічна  бригада. В складі бригади є соцпрацівник, психолог та працівник поліції. Можна зателефонувати та викликати їх прямо додому. Тел: 098 340 60 22

Також за допомогою можна звернутися до Центру психічного здоров`я та травматерапії Форпост  HELP, який допомагає жертвам домашнього насильства з категорії учасників бойових дій на сході України, або якщо домашнє насильство коїть посадова особа (працівники правоохоронних органів, пенітенциарної системи, тощо) Тут нададуть психосоціальні та медичні послуги і  скерують до партнерських правозахисних організацій. Телефон: 0968397617

Телефонуйте та не мовчіть, шукайте підтримки, не залишайтесь на самоті зі своєю бідою! Ці проблеми можна вирішити. І пам’ятайте: якщо вам здається, що до вас вчиняють насильство – то у більшості випадків вам НЕ здається.

Ліка Толорая, журналістка ГО «Форпост».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*