Виклики невизначеності або як пережити карантин?

В стресових ситуаціях спрацьовують наші звичні психологічні захисні маханізми. Ми схильні давати розрядку своїй напрузі через так зване «відреагування», яке є одним з найбільш розповсюджених психологічних захистів (наприклад, ситуативна непомірність в харчуванні). Ми звикли жити в такому прискореному темпі та інформаційному потоці, в якому багато встигали. І тут – раптова зупинка. Ми випадаємо зі звичного ритму, структура життя кардинально змінюється, плани руйнуються і на додачу – ізоляція. І ті, хто зазвичай використовують «відреагування» як захисний механізм проти психічного болю та втрати (а зараз є втрата певних свобод), зіштохуються з ризиком підвищення своєї вразливості.

Хочеться ставити собі нові цілі (навчання, курси, нова освіта, підтягування хвостів, планування бізнесу), але це можна віднести до тієї ж непомірності, але уже в амбіціях через тривожність від втрат. Так можна втрапити у свій власний трикутник Карпмана, де найбільш вигідною позицією здається історія героя, який рятує ситуацію своїми подвигами. Але тривожність – дуже психосоматична емоція, яка не дає усе реалізувати. Нема сфокусованості, зібраності. І наш герой перетворюється на ніби безпомічну жертву, швидко з’являється відчуття провини за прокрастинацію, яке перетворює нас на власних переслідувачів. Для теперішніх обставин ситуація, коли мізки не працюють, навчання  неефективне, а на тренування важко себе змотивувати – нормально. Це стрес. Охоронний режим психіки. Ми опинились в депривації та непередбачуваності. Багато неоднозначності (різних тлумачень), новизни (немає подібного досвіду) та невизначеності (невідомий розвиток подій) і зовсім мало конкретики.

Що ми можемо зробити? Зосередитись на буденних діях та планах, які допоможуть нам повернути відчуття контролю, структурувати свідомість та знизити тривожність. Тобто, важливо робити щось не складне, що приносить заспокоєння, просте – що знижує тривожність: психічне та фізичне заземлення (щоденні гігієнічні процедури, хатня робота), побутові справи, піклування про себе та близьких.

Окрім об’єктивної реальності у кожного з нас є й індивідуальний психологічний досвід, власна історія. Нові тривоги відгукуються в безсвідомому і мають великий вплив. І в такому разі помічною була б робота з психологом. Це зустріч із собою, яку важко прожити, але вона важлива.

У багатьох нема можливості усамітнитись, бо вся родина перебуває на самоізоляції і дуже важко виставити кордони як між роботою та спілкуванням із сім’єю так і особистісні кордони. Ми можемо лишатися без змоги побути сам на сам. На безсвідомому рівні це може теж викликати тривожність. Коли відчуваємо тривогу, ми спускаємося до первинного рівня реагування, в нас виникає персекуторна тривога, вона може мати багато проявів, наприклад, що в нашій он-лайн активності нас прослуховують та записують, а потім цей матеріал десь можуть використати проти нас; люди, яких ми зустрічаємо, викликають підозру, бо будь-хто може бути інфікованим та інше.

Якщо спиратися на кляйніанську теорію, то це відображення шизо-параноїдної позиції, де наші захисти можуть бути представлені дуже категоричними судженнями: чорне або біле, пошук винуватих, ігнорування правил карантину або обсесивне виконання ритуалів, які можуть бути рятівними. Бо є загострена ситуація невизначеності і кожний шукає опори, які б йому допомагали впоратись. Є велике бажання контролювати. Контролювати бодай що-небудь. Важко визнавати власну безпомічність та неможливість гарантувати своє майбутнє. І в більш спокійні часи люди в тривозі хочуть знати майбутнє та підготуватись до нього – «підкласти соломку», а в часи загрози це відчуття загострюється. Не варто забувати й про військовий конфлікт на Сході України, який продовжується. Тому ситуація пандемії є певною ретравматизуючою другою частиною ситуації загрози, в якій ми живемо з 2014 року.

Наш найголовніший виклик – вчитися бути в ситуації невизначеності та обходитись із власною тривожністю, коли роздуми та визнання почуттів є більш продуктивними, ніж «відреагування».

Юлія Гончар, керівниця Центру психічного здоров’я та травматерапії Форпост HELPИсточник: https://censor.net.ua/b3188775

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*