“Сприймай як комплімент”: чому домагання − не знак уваги і як це змінити.

“Спершу в дитсадку дівчатам кажуть, що за волосся їх смикають із симпатії, потім кажуть сприймати як знаки уваги, коли їм услід звучить “киць-киць” на вулиці і не помічають, коли об жінок хтось навмисне треться в маршрутці”. “Повз мене проїздив велосипедист і зі всього розмаху ляснув нижче спини. Боліло так, що я аж розплакалася. Зрештою, це було принизливо, бо на це дивилися люди. До мене підійшла якась жінка і, намагаючись заспокоїти, сказала: “Сприймай як комплімент!”. Синець на сідниці не сходив два тижні. Отакий комплімент”.

Те, що анонімно описують тернополянки, – не компліменти, не флірт, не знаки уваги і не залицяння. Це не що інше, як домагання, однак їх десятиліттями завуальовують і романтизують. І виникає це тому, що люди не знають ні власних кордонів, ні тим паче не вміють поважати чужі, пояснює психологиня громадської організації “Форпост”, членкиня Української спілки психотерапевтів Ольга Тимошенко.

– Згадаймо дитинство. Як часто ви бачили ситуацію: дитина пручається, коли її хочуть поцілувати бабуся, дідусь чи навіть батьки? Малюк цього точно не хоче і показує це. А що чує натомість? “Як це ти не хочеш поцілуватися з бабусею? Дивися, вона ж так тебе любить!”, – саме з цього й починається невміння проявити почуття ненав’язливо одній стороні, а іншій пояснити, що їй це все неприємно, каже психологиня.

А з часом ми звикаємо, що любов можна проявляти і так – попри чиєсь небажання це приймати. Ми позбуваємося власних кордонів, базового відчуття огиди від ситуації, підпускаємо до себе людей через “не хочу”. І мовчимо. Виникає замкнене коло, коли одна сторона мовчить, щоб не образити, а інша думає, що все гаразд, адже ніхто не протестує.

зустрічі натякаючи на секс, пропонували таким чином покращити успішність. Студентки з медичних ВНЗ писали про випадки, коли певні процедури викладачі хотіли показувати лише на дівчатах, обґрунтовуючи це тим, що «приємно торкатись до красивої дівчини»”, – йдеться в результатах дослідження.

У липні 2018 року Офіс Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України провів” Національне опитування з питань рівності між чоловіками та жінками в Україні“. Участь у ньому взяли 2,5 тисячі осіб із усіх регіонів країни. Запитали в них також, чи знають вони про випадки сексуального домагання на роботі.

25% опитаних вважають, що у чоловіків та жінок є однакові шанси зіткнутися із сексуальними домаганнями на роботі. 49% із цим твердженням не згідні. Із них 97% вважають, що ймовірність домагань щодо жінок є вищою.

Це ж опитування засвідчило: 13% особисто знають тих, хто зіткнулися з домаганнями на роботі. У 76% цих випадків постраждалими є жінки.

Показовим є також те, що у згаданих випадках лише 19% постраждалих зверталися до когось по допомогу, 40% – ні. 65% опитаних вважають, що постраждала сторона має інформувати про такі випадки тих, хто можуть вжити заходів проти порушника. Але 14% вважають, що ні.

Домагання чи флірт
– Сексуальні домагання бувають різного характеру, – нагадує Ольга Тимошенко. – І перш за все це про психологічне насильство. Дуже часто, коли жінка є постраждалою від домагань, у неї виникає нерозуміння власних особистісних кордонів, а де саме та межа, коли відбувається вже щось не те?

Психологиня зауважує: важливо починати з відновлення власних меж, їх усвідомлення і розуміння. Тоді буде легше давати відсіч нападам з боку.

– Межа визначається дуже просто: коли мені це неприємно. І про це треба одразу ж сказати, без остраху образити когось. Якщо людина робить  вам неприємно, це вона вас ображає, – продовжує експертка. – Тож спершу треба пояснити, що ви відчуваєте. Якщо це не спрацьовує, тоді вже більш жорстко, можливо, навіть дещо агресивно, потрібно відстояти свої кордони.

Ольга Тимошенко закликає: не треба боятися захищатись! Нас часто з самого дитинства привчають до безпомічності, бути зручними для когось. Тому згодом це і переростає в такі ситуації.

– Якщо ми говоримо про сексуальні домагання на роботі, то це носить не лише сексуальний аспект, це і про владу, і про контроль над нами, – пояснює психологиня. – Тут приєднуються страхи постраждалої не отримати зарплату, премію чи посаду, або втратити репутацію чи навіть роботу. Це комплексна проблема, що часто змушує жінку мовчати про це.

Тут Ольга Тимошенко просить уявити терези: на один важіль постраждалі часто кладуть зарплату чи становище в колективі, бажану посаду, а на інший – самоповагу і психічне здоров’я.

– Якщо це триває довго, то точно не мине безслідно для нашої психіки. Ситуації в житті бувають різними, але жодна посада, чи зарплата не варта того, щоб крапля за краплею руйнувалося ваше здоров’я, почуття гідності, самоцінність. Найцінніше, що є в особистості, – це почуття гідності. Це зазначено і в Статті 28 Конституції України. “Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню”, – цитує психологиня. – Це – не флірт. Це – порушення закону.

Ольга Тимошенко пояснює, що домагання – це не лише тоді, коли когось хапають за руки чи схиляють до сексу. Це і нав’язливі загравання, коли людина не розуміє, що взаємності немає. Та і як можна повірити у “ні”, якщо чимало і жінок, і чоловіків досі стереотипно вважають, що “коли жінка каже “ні”, то насправді це “так, але подобивайся мене ще трішки”.

– У нас загалом є проблема із культурою спілкування. Ми і самі не вміємо прямо говорити про свої почуття і бажання, і не вміємо почути, коли про це прямо кажуть ніші. Шукаємо якісь підтексти. Особливо, коли чуємо не те, що хочемо. Але коли кажуть “ні”, то це означає “ні”. І коли кожен і кожна з нас навчиться говорити словами через рот про те, чого ми хочемо, а чого ні, ці стереотипи перестануть діяти нарешті, – пояснює психологиня.

Ми схильні брати на себе провину за іншу людину, це – схильність до підвищеного контролю. Ми до останнього хочемо вірити, що могли якось вплинути на ситуацію.

Невміння спілкуватися також грає злий жарт і у методах флірту. Адже чимало чоловіків досі вважають що “киць-киць”, “ну та ж посміхнися мені, чого ти така сумна?” – це гарні способи познайомитися чи проявити симпатію. Але якщо дівчина чи жінка при цьому старанно робить вигляд, що не чує і не бачить співрозмовника, – то це точно мало б стати сигналом, що їй неприємно брати в цьому участь.

– Яка є різниця між фліртом і домаганням? Флірт – це коли нам обом це подобається. Оце загравання, коли ми двоє повноцінні учасники. Домагання – це коли одній людині приємно, а інша терпить. Як у історії з бабусиними поцілунками. І це – формула будь-якого насильства – психологічного, фізичного чи сексуального, – наводить приклад психологиня.

Ціпеніють і не знають, як реагувати
Ольга Тимошенко також звертає увагу на те, чому жінки часто не можуть сказати прямо “ні”. Тут участь бере наш мозок, який сам обирає, як йому реагувати на стрес.

– У нас на стрес є три реакції: втікати, боротися і завмирати. Це відбувається несвідомо, цим дуже важко керувати і це контролювати. Саме тому жінки часто ціпеніють, коли чоловік, із яким вони щойно мило спілкувалися, раптом починає розпускати руки. Особливо, коли мова йде про людину, від якої вони цього не чекали: друг, начальник, колега, – пояснює експертка. – Тож тут варто й іншій стороні проаналізувати ситуацію. Якщо ви не чуєте “ні”, але людина взагалі ніяк не реагує на ваші дії, висока ймовірність, що їй неприємно, але вона розгубилася і не знає, як діяти. Спитайте, чи все гаразд.

Ольга Тимошенко тут також нагадує про концепцію добровільної згоди, котра почала діяти з 11 січня 2019 року. Адже в ідеалі за згодою має бути не лише секс, а й будь-які доторки до іншої людини.

– Якщо немає однозначного “так” – то це “ні”. Це варто донести до чоловіків, – наголошує психологиня. – У жінки може бути реакція завмирання. Це нормально і це точно не означає, що вона погоджується. І справді, коли домагання починаються від людини, котрій жінка довіряла, це ще більш для неї травматично.

Не брати на себе відповідальність за когось
“Я помічала схвальні посмішки інших чоловіків, ніби непристойні вигуки були хай і неввічливим, але все-таки своєрідним компліментом жінці. Безглуздо було скаржитися на типову поведінку чоловіків, та й кому було скаржитися? Мені бракувало упевненості, адже суспільство не вважало, що така поведінка чоловіків є образливою. Я знала, що провину все одно покладуть на мене – мовляв, я була не так одягнена і не так поводилася. Більшість із нас почувалися винними без причини, не було нікого, кому можна було би поскаржитися”, – так власний досвід описує у своєму есеї “Жінки, домагання, Схід, Захід” хорватська журналістка та публіцистка Славенка Дракуліч.

– Суспільство справді часто перекладає на жінку відповідальність за те, що з нею трапилося. Але й жінки часто схильні відчувати провину за чиїсь дії, – констатує експертка. – Мовляв, могла ж поставити на місце, могла сказати, що це не добре. Сказала і не допомогло? Значить, мала підібрати ті слова, котрі би подіяли. Чому ми так реагуємо? Бо ми схильні брати на себе провину за іншу людину, це – схильність до підвищеного контролю. Ми до останнього хочемо вірити, що могли якось вплинути на ситуацію.

За словами психологині, жінки також часто звинувачують себе, що це вони стали причиною, що хтось до них щось відчув, а це невзаємно. Що хтось із ними так повівся, отже, дозволила так поводитися з собою. Виникає внутрішній конфлікт, із яким важко впоратися.

– Але ні, ви не відповідаєте за почуття і дії іншої людини. Це його почуття і його рішення. Тут варто наголосити: навіть якщо все починалося як флірт, але в якийсь момент ви відчули, що все переходить межу, то варто про це сказати. Жінки часто думають, що вони спровокували чиїсь дії, бо ж посміхалися і жартували, та навіть фліртували. Але в той момент, коли ви відчули, що вам неприємно, – все, ви одразу це припиняєте і про це говорите. Флірт не зобов’язує вас продовжувати те, що вам не подобається. Це стосується всіх сторін, – наголошує психологиня.

Як уникати маніпуляцій
“На зборах при всьому колективі директор підійшов і притягнув мене до себе за талію. Я сказала, що мені це неприємно, і щоб на майбутнє це не повторювалося. Директор розсміявся і зі словами “ти дивися, яка недотрога” ще й навмисно погладив мене по спині кілька разів. Співробітниці потім поспівчувала, а головна бухгалтерка сказала, що нічого би мені не сталося, якби я змовчала і потерпіла”, – цю історію Вікторія П. розповідає лише подругам. Чоловікові побоялася, аби уникнути скандалу. Але з директором перебувати в одному приміщенні їй важко досі. Мало того, що на її зауваження не відреагували, то ще й висміяли при всіх.

Така поведінка директора – манупіляція, аби взяти ситуацію під свій контроль, пояснює Ольга Тимошенко.

– Це так само, як із булінгом, який часто проявляється у жартах, підколах. Але це – жарт, який має на меті викликати неприємні почуття, щоб трохи принизити і таким чином взяти під контроль людину, яку висміюють, – каже психологиня.

Як це працює? Експертка пояснює: ситуацією керує той, у кого більший емоційний тон.

– Наприклад: є людина радісна, а поруч є пригнічена. Радісна може з легкістю в чомусь переконати, добитися бажаного результату від пригніченої людини. Це не про особистісні характеристики, а про конкретний момент часу. Чоловік жартує, йому весело, а вам в цей момент неприємно. І ви – раз – знітилися, вами стало легше маніпулювати. Вас треба було трішки опустити, щоб домогтися свого. Бо тоді людині буде складніше відстояти себе. Коли мене десь вкололи чи зачепили жартом, я починаю не так впевнено себе почувати.

Коли ж маніпулятор не домагається бажаного, він буде агресувати. Коли ми є незручними для маніпулятора, далі йде агресія і приниження, часто це проявляється у начебто жартах, наголошує психологиня.

– Тут важливо не сплутати: коли людина зрозуміла відмову і хоче знизити градус і завершити цю тему, а коли це є маніпуляцією. Маніпуляція перестає працювати, коли ми її називаємо словами, – звертає увагу експертка. – Коли до вас підходять і намагаються обійняти, тут важливо до цього прокачати цю здатність говорити словами через рот і мати сміливість сказати про те, що відбувається. Розумію, що це непросто, бо ми можемо в той момент злякатися, а коли ми лякаємося, нам стає не до жартів. Тому варто вголос говорити про те, що вас не влаштовує, ще до того, як настане ота стадія заціпеніння.

Ольга Тимошенко закликає і жінок, і чоловіків навчитися дослухатися до себе і озвучувати, якщо нам некомфортно в якійсь ситуації.

– Якщо вам здається, що людина порушує ваші кордони, то вам це не здається. Коли ми замовчуємо такі ситуації, ми дозволяємо їм повторюватися. Якщо жінки не говоритимуть про порушення своїх прав, то ситуація не матиме шансу змінитися, – зазначає психологиня. – В той же час варто навчитися дослухатися і до інших. Якщо хтось порушує наші кордони, ми можемо робити так само з іншими, але це – недопустимо. Лише тоді, коли ми чітко розумітимемо, що наші вчинки не ображають інших, ми зможемо говорити про те, що ситуація нарешті змінюється.

На Заході у країнах із демократичними традиціями, особливо у США, культивується поняття приватності, коли одна людина проходить біля іншої каже «перепрошую», бо вона порушує чужі особисті кордони, особистий простір іншої людини. Розмовляти з іншою людиною варто не коротше, аніж на відстані витягнутої руки. Виховувати право на особистий простір нам допомогла пандемія, бо змушені дотримуватись соціальної дистанції.

Що каже Закон
У червні 2019 року на Столітній конференції Міжнародної організації праці прийняли Конвенцію МОП № 190 про викорінення насильства та домагань у сфері праці та супровідну Рекомендацію МОП № 206. Як зазначили в документі, сексуальні домагання можуть здійснюватися різними особами, включаючи колег, керівників, підлеглих та третіх осіб.

“Незалежно від форми, сексуальні домагання призводять до створення небезпечного та ворожого робочого середовища для людини, яка їх зазнає, а також для свідків та колег”, – пояснили в МОП.

25 червня 2021 ця конвенція набула чинності. Наразі її ратифікували 6 країн: Аргентина, Намібія, Сомалі, Уругвай, Фіджі та Еквадор. Це означає, що за рік держави зобов’язалися на законодавчому рівні заборонити домагання та насильство на робочих місцях та забезпечити працівникам вільних доступ до правового захисту.

“Насильство і домагання на роботі мають різні форми і призводять до збитків фізичного, психологічного, сексуального та економічного характеру. З моменту прийняття Конвенції пандемія COVID-19 ще більше проявила цю проблему: з моменту початку спалаху в різних країнах повідомляли про численні форми насильства і домагань на роботі, особливо по відношенню до жінок і вразливих груп”, – заявили в Міжнародній організації праці, в якій, до слова, представлені 187 країн світу, зокрема, і Україна.

Коли ми є незручними для маніпулятора, далі йде агресія і приниження, часто це проявляється у начебто жартах.

Відповідальність за сексуальні домагання в Україні вже зафіксована у законодавстві.

Так, у Розділі VI, Статті 22, Закону України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків” йдеться про наступне: “Особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію за ознакою статі чи вона стала об’єктом сексуальних домагань або постраждала від насильства за ознакою статі, має право звернутися зі скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.”

У Статті 23 цього ж закону йдеться про відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації за ознакою статі чи сексуальних домагань. Регулює цю проблему і Стаття 154 Кримінального кодексу “Примушення вступу у статевий зв’язок”. Залежно від обставин, кривдник може отримати обмеження волі до трьох років.

Недопущення сексуальних домагань вже фіксується у колективних договорах на підприємствах, у нормативно-правових документах. У багатьох університетах України прийняті Положення про профілактику та протидію сексуальним домаганням, є скриньки довіри для потерпілих, визначені уповноважені особи. Університет може не отримати сертифікат про акредитацію за освітніми програмами, якщо не регулює ці прояви, оскільки це уважається складовою неякісного надання освітніх послуг закладом вищої освіти.

Джерело – Очевидець. Медіа.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *