Пробачення покращує фізичне і психічне здоров’я

Некорисно просто відпустити образу без оплакування втрати та горювання
Образа – це гостре переживання несправедливості та глибокого розчарування від того, що очікування не співпали з реальністю. Коли ми ображені, страждає не лише наше почуття гідності та самооцінка, а й фізичне та психічне здоров’я. “Тримати образу – це як прийняти отруту і чекати, що помруть твої вороги”, – говорив Нельсон Мандела.Ми іноді думаємо, що за допомогою образи можемо контролювати стосунки або інших людей. Але це не так. Ми втрачаємо контроль саме в ту мить, коли образа починає керувати нашим життям.

З іншого боку, зіштовхування з образою дозволяє встановити більш тісний зв’язок з реальністю та самим собою – зрозуміти, що саме завдає нам болю. Інколи люди здатні робити погані речі, помилятися. Це може нам не подобатися, але така реальність. Тобто, як не дивно, переживання образи може мати й корисні аспекти. Проте “законсервована” кривда, з постійним “пережовуванням” та неможливістю її відпустити, не приносить нічого хорошого.

Нерідко ми суб’єктивно відчуваємо, що давні образи завдають страждань і продовжують руйнувати наше життя. Наприклад, це можуть бути намагання будь-якою ціною отримувати любов інших (пристосовуючись і відрікаючись від себе), або відсторонення та неготовність вступати у близькі стосунки, довіряти комусь, тощо. Нерідко у наступних стосунках “дивним чином” повторюються переживання родом з дитинства. Бо так працює наша психіка.

Ми дійсно можемо обирати: приймати образу чи ні, переосмислюючи ситуацію. Але, зазвичай, це стосується не надто глибоких ран. Також ми можемо несвідомо захищатися від образи: заперечувати її, витісняти, або знецінювати людину, яка нанесла удар. Коли ж йдеться про більш серйозні образи, тут треба діяти інакше.

На сьогодні існує велика кількість досліджень, у яких доведено, що пробачення покращує як фізичне, так і психічне здоров’я. Йдеться про краще функціонування серцево-судинної, ендокринної та імунної систем. Завдяки пробаченню зменшується рівень тривоги, депресії та гніву, зростає самооцінка, впевненість у собі, оптимізм і покращується ставлення до інших.

Давайте спробуємо поділити процес пробачення на етапи та подивимось, що відбувається на кожному з них.

На першому етапі людина усвідомлює наявність образи. Перед нами постає вибір: чи пробачати кривдника, чи залишити усе як є. Якщо ми приймаємо рішення пробачати, то переходимо до найскладнішого етапу. Тут ми пробуємо зрозуміти кривдника, не виправдовуючи його та не звільняючи від відповідальності. В якийсь момент ми розуміємо, що кривдник, взагалі-то, окрема особистість з власними поглядами та мотивами.

Будь-яка образа – це втрата фантазії про ідеальний світ, ідеальне “я” та ідеальні стосунки. І що важливо – цю втрату необхідно оплакати, пережити. Тільки таким чином може відбутися справжнє пробачення та полегшення. Але переживання образи – це також і усвідомлення себе як окремої людини з власними кордонами. Наскільки ми пускаємо образу за ці кордони? Чи мають чиїсь вчинки чи судження впливати на нашу самоцінність? Саме на такі питання ми маємо відповісти на цьому етапі.

Відчувши себе окремою особистістю, ми залишаємо іншому право на власні судження, дозволяємо бути собою, і можемо певним чином відмежуватися від його впливу. Переживання образи – це шанс на зростання та дорослішання нашої особистості. І, приймаючи рішення пробачити, ми отримуємо цей шанс.

Але чому іноді так важко розпрощатися зі своїми образами? Пробачення – це дуже складний процес, який супроводжується судомами, реальними та фантомними болями, страхом та “ломкою”. Некорисно просто відпустити образу без оплакування втрати та горювання. Проте, пройшовши увесь цей непростий шлях, ми отримуємо не лише полегшення, покращення здоров’я, але й значне особистісне зростання.

Анна Сокур, для Gazeta.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*