Реабілітація колишніх полонених: гра на виживання?

Реабілітація колишніх полонених – процес надзвичайно складний і тривалий, а в українських реаліях – ще й хаотичний, адже з 2014-го року не створено жодної державної програми з соціально-психологічної  реабілітації екс-заручників. Цю місію беруть на себе громадські організації, однак задовольнити усі потреби лише силами третього сектору неможливо.

Тільки уявіть собі: в центрі Європи, у 21 сторіччі, на тлі гасел про права людини та потужних рухів проти насилля – побутового, гендерного, міжнаціонального – понад 3200 громадян України набули досвіду примусової ізоляції та тортур… Що це означає? Для цих людей це новий досвід приниження гідності, відчуття безпорадності, досвід «я-ніщо». У той же час державна програма медичної, психічної та соціальної реабілітації змогла б допомогти відновити впевненість наших співгромадян у тому, що бути українцем та спілкуватись українською, підтримувати національні символи та свою ідентичність – можна і потрібно. Людина повинна «відчувати шкірою», що обираючи українське громадянство, може розраховувати на підтримку та захист, що є потрібною країні, «своєю», а не сухою цифрою у статистиці…Однак на практиці усе відбувається трохи інакше.

Розпочати багатоскладовий процес, зокрема, психотерапевтичну роботу з інтеграції травматичного досвіду заважає, перш за все, соціальна незахищеність цивільних полонених та юридична невизначеність проблеми: складнощі в оформлені статусу потерпілого та відсутність правового статусу категорії цивільних заручників; неможливість отримання військової інвалідності, а часто – й звичайної пенсії «за віком»; проблеми із поновленням на робочому місці та отриманням зарплатні за увесь час перебування в полоні.

Психічне відновлення стає вкрай важким завданням в таких умовах, адже людина не має можливості налагодити повноцінне життя і навіть поновити фізичне здоров’я.  Що казати, коли для поновлення документів потрібно звертатися до суду, а без потрібних «папірців» неможливо знайти роботу. Це означає втрату засобів до існування. Про яке психічне відновлення може йти мова? Коло замкнулось, а фінансової сатисфакції від держави для полонених років – як не було, так і немає.

Тож ізоляція триває – і це як гра на виживання, тільки на іншому рівні. Тут, на «материку», вже нібито всі «свої», але відчуття приниження та безпорадності нікуди не зникли. Більше пощастило тим, хто зміг відновити свій статус та добробут – тим, хто мав міцне здоров’я, турботливу родину, друзів, які залишилися друзями, більш сприятливі обставини, кому пощастило більше… Тут у гру включається Фортуна – богиня удачі. На якому ж рівні підключиться Держава?..

Наталя Щербина

#катування #полон #проти_катувань #допомога #психологічна_ реабілітація

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*