Мешканці сірої зони та окупованих територій байдужіють до України

Так звана сіра зона, яку визначили як “нічийну територію”, насправді виходить далеко за межі стовпчиків, що позначають лінію розмежування. Неначе чорна діра у середині галактики, ця зона поглинає все більше населених пунктів, які б навпаки мали бути центром притягання для “тимчасово окупованих територій”.Сіра зона поглинає не тільки будинки чи інші об’єкти інфраструктури, а й свідомість тамтешніх мешканців, які поступово втрачають будь-які соціальні орієнтири. Наші співгромадяни стають жертвами лещат марґінесу, які затиснули їх з обох боків. Розуміючи, що агресор використовує окуповані території як натискну кнопку цих лещат, наша сторона мала б компенсувати цю атаку розумінням та підтримкою. Натомість сіра зона та окуповані території перетворилася у нікому не потрібний тягар, що з кожним роком все далі віддаляється від українського суспільства.

Cіра зона та окуповані території перетворилася у нікому не потрібний тягар, що з кожним роком все далі віддаляється від українського суспільства

Аби у цьому переконатися, можна просто поїхати у зону бойових дій. Наприклад, на контрольний пункт “Майорськ” неподалік Горлівки. Тут можна відчути, наскільки люди обмежені у своїх правах. На перший погляд здається, що на пункті задоволені усі життєві потреби тутешніх: безкоштовна питна вода, сховище у разі обстрілу, вбиральні, працюють міжнародні консультативні та моніторингові організації. Однак, потрапляючи сюди, мешканці сірої зони та окупованих територій відчувають на собі неприховане вороже ставлення з боку працівників контрольного пункту та інших державних структур.

Тих, хто навідується на окуповані території, відкрито називають “сєпарами” й фактично вважають ворогами. Громадянам доводиться стояти у довжелезних чергах, що магнітом притягує різного роду ділків, які готові заробляти на чужому нещасті. Це так звані “бомбили” – нелегальні перевізники. За 100 грн вони з радістю перевезуть через контрольний пункт людей, у яких нема можливості швидко дістатися “нульового блокпосту”. По суті це мародерство, адже такі “бізнесмени” відкрито наживаються на війні.

Контрольний пункт – перше місце, куди потрапляють мешканці сірої зони та окупованих територій, і саме тут формується перше враження про мирну частину України

Фактично контрольний пункт – це перше місце, куди потрапляють мешканці сірої зони та окупованих територій, і саме тут формується перше враження про мирну частину України. Саме тому ставлення до них, як до людей другого сорту, нівелює будь-які спроби держави чи міжнародних організацій створити тут належні умови для життя. Паралельно це руйнує крихкий імідж мирної території України в очах “втрачених громадян”.

Не краща ситуація і у містах навколо. Авдіївка, Торецьк, Новгородське поступово поглинаються сірою зоною. Відсутність тісних контактів між “великою землею” та мешканцями цих містечок поступово віддаляє їх від України, перетворюючи на чергову буферну зону — як у адміністративному, так і у соціальному сенсі.

Авдіївка, Торецьк, Новгородське поступово поглинаються сірою зоною

Яскравий приклад – драматична історія мешканця Торецька Анара Абдуллаєва, який з початку війни активно допомагає українським військовим і паралельно, як громадянин Азербайджану, веде тривалу і запеклу боротьбу за отримання українського громадянства без хабара. Втім, відповідальні органи просто блокують усі спроби Анара. У чоловіка – двоє неповнолітніх дітей, які мають українське громадянство. Але це не заважає соцслужбам відмовляти йому у гарантованих законом виплатах на дітей.

Молодша 4-місячна донька Анара має тяжку вроджену патологію й потребує лікування, однак нещодавно лікарі просто відмовилися замінити їй зонд. Вони аргументували відмову тим, що їм ніхто не буде доплачувати, знаючи, що це може загрожувати непоправними наслідками. Лише після гучного скандалу батька запросили до кабінету головного лікаря і запевнили, що незабаром таки зроблять необхідну процедуру.

Фактично, державні установи відштовхують одного з небагатьох відданих Україні волонтерів прифронтової зони, який й надалі готовий допомагати країні.

Неповага та відторгнення державою “загублених громадян” врешті призводить до того, що вони стають легкою здобиччю агресора, хоча попередньо були на стороні України.

Неповага та відторгнення державою “загублених громадян” врешті призводить до того, що вони стають легкою здобиччю агресора, хоча попередньо були на стороні України

Сіра зона свідомості розповзається далеко за межі Донбасу. Це видно по тому, як власники квартир відмовляються здавати їх “ненадійним елементам” зі Сходу, а роботодавці – відмовляють вимушеним переселенцям, вважаючи, що вони довго не затримаються. До цього додається ворожість на адресу вихідців з Донецької та Луганської областей, що ґрунтується на стереотипах. Очевидно, що це все далі віддаляє велику групу громадян від українського суспільства. У той же час держава просто відстороняється, закриваючи очі на очевидну проблему.

От чому з кожним днем сіра зона нашої свідомості розширюється та поглинає все більше людей. Ворожість стає мовою спілкування, а психологічні травми — щоденним здобутком. Уже за кілька років наслідком може стати повна байдужість до України з боку мешканців сірої зони та окупованих територій. Ба більше, цінності сірої зони можуть стати буденними правилами гри на території всієї України.

Антон Мороз, для Gazeta.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*