Люди з обмеженими чи необмеженими можливостями?

Сьогодні Міжнародний день боротьби за права людей з інвалідністю. Не секрет, що слово “інвалід”, як поняття, у нашому соціумі обросло стереотипами та дошкульними ярликами. Наприклад, те, що інваліди образливі та вразливі, заздрісні та категоричні, надмірно вимогливі та несправедливі, і вважають, що їм заборгував увесь світ… Тож які існують звичні емоційно-поведінкові кліше щодо людей з інвалідністю? Це, в першу чергу, ігнорування і заперечення, коли люди відмовляються взаємодіяти, щоб не зіштовхуватися з власними думками і почуттями в контакті з інвалідом. Це – засудження, навіть, за умови, що багато пільг фактично не працюють, в очах людей інвалід виглядає тягарем для суспільства. Це агресія, відраза, глузування …
У нашому суспільстві домінує медична модель сприйняття інвалідності, яка передбачає залежність людини, викликає жалість, страх. Акцент ставиться на самому порушенні і всі питання стосуються лише лікування та нормалізації, тоді як реальні потреби людини залишаються “за бортом”.Тоді люди сприймають інвалідів як “нещасних”, тих, “хто вимагає постійної опіки”, “тих, хто не може відвідувати звичайні школи”, “самотніх”, “неспоможних”… В результаті, людина з особливими потребами приходить до думки, що вона повинна відповідати вимогам суспільства, опинившись в обставинах, коли вона “не є частиною його життя”. Суспільство наче пропонує тільки дві ролі, які інвалід може виконати: роль «хворого», який потребує допомоги і змирився з цим станом, і роль «нормального», який заперечує себе як інваліда і здійснює титанічні зусилля для досягнення “нормальності”.
Один з найважливіших показників цивілізованості суспільства – це ставлення до людей з особливими потребами. Аналіз інвалідності як соціального явища свідчить про те, що, пройшовши шлях від ідеї ізоляції “неповноцінних” членів суспільства до ідеї залучення їх до праці, роздумів про важливість особистісної реалізації і участі в житті суспільства, людство підійшло до розуміння необхідності інтеграції осіб з різними порушеннями в усі суспільні інститути. Адже інвалідність – це проблема не однієї людини, а суспільства в цілому.
Всі ми зіштовхуємося з людьми, які не схожі на нас. З тими, хто в результаті трагедії втратив кінцівку, або з тими, хто має вроджені захворювання, з тими, хто опинився у несприятливих соціальних умовах розвитку. Але задумайтесь: хтось із нас не знає іноземних мов і це обмеження легко виправляється залученням перекладачів; хтось не вміє грати на музичних інструментах, хтось – кермувати автівкою. Кожен має певні обмеження, а щось вміє робити досконало. Людям з особливими потребами просто потрібно знайти свою нішу і відчути себе в соціальному контексті. Втім, як і кожному з нас.

Юлія Гончар, кандидат психологічних наук, психолог Центру психічного здоров’я та травматерапії “Форпост HELP”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*