ІСТОРІЯ З ВИЛАМИ АБО НЕБЕЗПЕЧНЕ СУСІДСТВО

Останні чотири роки мешканці дачних масивів на околиці Дніпра живуть у постійній напрузі. В одній з приватних садиб мешкає чоловік, який страждає на психічний розлад. Іван (ім’я з етичних міркувань змінене), за словами сусідів, кидається на людей з вилами, сокирою, лопатою та льодорубом.

– Він дуже агресивний. Йому весь час ввижається, наче хтось хоче заподіяти йому зло, – розповідає Володимир Фоменко, який мешкає неподалік. – Сусід періодично чатує за парканом, кидається на нас з наточеними вилами та іншими гострими предметами. Останні кілька років наше життя нагадує «зону бойових дій».

Володимир розповідає, що внаслідок психічного захворювання, сусід має другу групу інвалідності. Раніше Іван уже був судимий за вбивство, але суд визнав його недієздатним і покарання чоловік відбував у психіатричному закладі. Зараз він мешкає разом з матір’ю. Офіційний опікун, сестра, за словами сусідів, за братом не наглядає. Під час загострень хвороби Іван кидається на людей та погрожує фізичною розправою.

– Ще влітку 2016-го він накинувся з вилами на мою жінку, – продовжує Володимир Фоменко. – Йому привиділося, що ми начебто крадемо у нього полуницю (сміється). Звісно, я кинувся на допомогу. Вила полетіли мені просто у груди… Я відгородився рукою і це врятувало мені життя. Долоню прокололо наскрізь. Коли ж я спробував спинити сусіда, отримав удар ззаду каменем по голові – це зробила його мама.

Сусіди виклали поліцію, яка опитала свідків, однак на тому все й скінчилося. Поліцейські відрапортували, що з сусідом «провели профілактичну бесіду», хоча Володимир більше двох тижнів провів на лікарняному ліжку.

-Добре, що у минулому я професійно займався спортом. Навіть з розбитою головою, я зміг скрутити йому руки скотчем. А що робити жінкам та дітям, на яких він теж кидається? Ми не розуміємо, чому поліція нічого не робить. Одного разу він накинувся навіть на патрульних, але тоді справа до суду не дійшла.

Володимира підтримують й інші сусіди. З 2014-го року поліцію викликали безліч разів, але щоразу розслідування закінчувалось профілактичною бесідою. Людям рекомендували вирішувати конфлікт у суді.

– 8 жовтня (2017-го) ми приїхали на дачу, – розповідає сусід Ігор Сутик. – За кермом сидів мій батько, коли зі свого подвір’я вискочив Іван з сокирою та розбив скло з боку водія. Я кинувся його втихомирювати та відбив ще один удар, в результаті отримав перелам руки. Сусіди допомогли зв’язати його до приїзду поліції. Це був вже третій напад на нашу сім’ю.

Того разу проти Івана таки відкрили кримінальну справу за ст. 122 ККУ – Навмисні тілесні ушкодження середньої важкості, а самого чоловіка швидка забрала на лікування до психіатричної лікарні. Допоки триватиме суд, він перебуватиме у примусовій ізоляції. Інтереси чоловіка представляють його мати та сестра, які не визнають дії родича незаконними і вважають, що саме він став жертвою нападів.

Коментарі фахівців.

Марина Кіптіла, юристка ГО «Правозахисна група «Січ»:

-Як мали діяти за таких обставин сусіди?

Коли поруч мешкає чоловік, який має психічний розлад – питання особистої безпеки вкрай важливе. Дієвим засобом проти посягань на життя та здоров’я є самозахист. За ст. 36 КК України кожна особа має право на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання, незалежно від можливості уникнути його, або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. Також не вважається злочином спричинення шкоди особі, яка посягає, в стані необхідної оборони, тобто при захисті прав та інтересів особи, яка захищається, якщо не були перевищені межі необхідної оборони. Перевищенням вважається умисне заподіяння тяжкої шкоди, яка явно не відповідала небезпечності посягання.

– Який вихід у цій ситуації бачать юристи?

Відстоювати своє право на життя та здоров’я, захищатися від посягань, а також відстоювати порушені права у суді. У даному випадку в цьому людям допомагають юристи нашої правозахисної організації.

Олена Подолян, психотерапевтка, правозахисниця, керівниця ГО «Форпост».

Закон про психіатричну допомогу допускає примусову госпіталізацію без свідомої згоди людини лише тоді, коли вона представляє реальну загрозу для себе або оточуючих. Однак на практиці, особливо в невеликих містах, відсутні посилені бригади швидкої психіатричної допомоги, а правоохоронці не завжди готові діяти, приміром, якщо потрібно зламати двері та зайти у приміщення. Якщо йдеться про людину, яка визнана недієздатною, то госпіталізувати її можна лише своєчасно прибувши на виклик та зафіксувавши її стан, або завдяки зусиллям опікуна, який просто зобов’язаний піклуватися про свого підопічного. На жаль, у цьому випадку опікун не проявляє достатньої турботи про здоров’я та захист хворого. Можливо, якби цей чоловік вчасно приймав ліки, такої ситуацій просто б не виникло.

-Чи зіштовхувалися ви з подібними проблемами?

До нас регулярно звертаються мешканці з проханням допомогти госпіталізувати, на їхню думку, душевнохвору людину. Вони не розуміють різниці між психіатром та психотерапевтом, а просто шукають допомоги. Однак лише в одному з десяти випадків можна говорити про примусову госпіталізацію. Як правило, люди хочуть швидкого вирішення проблеми, не переймаючись збереженням прав людини та її подальшою долею. Ми часто зіштовхуємось з дискримінацією людей з психічними розладами. Такий діагноз у нашому суспільстві – соціальне кліше, яке, з точки зору здорових, автоматично скасовує цивільні права та свободи хворого.

– Який вихід у цій  ситуації бачать правозахисники?

В першу чергу, потрібно підвищувати обізнаність населення стосовно примусової госпіталізації, зокрема, серед хворих та їхніх родичів, правоохоронців та соціальних служб. За останніми змінами у законодавстві, недієздатна особа має право бути присутньою на судовому засіданні. Було б непогано врегулювати й відповідальність посадових осіб, лікарів та опікунів, які відмовляються або не надають своєчасну допомогу людям з психічними розладами.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*