Говоріть із дітьми про війну

Вони все розуміють.

Міф 1. “Навіщо говорити з дитиною про війну? Я не хочу її травмувати. Вона ще маленька і однаково нічого не розуміє!”.Переважно це я чула від батьків-переселенців, коли запитувала, як вони пояснили дитині, чому довелося покинути власний дім?Часто емоційні переживання дитини не цікавлять дорослих. Нам здається, якщо дитина не може зрозуміти певних обставин, то й непотрібно з нею про це говорити.Так, дитина не все розуміє, але відчуває тривогу та напруженість батьків. Вона легко ловить емоції та настрій дорослих. Якщо їй не говорять про важливі події та зміни в житті сім’ї, то психічна напруга лише зростає. Це виливається у безпідставні істерики, спалахи агресії та погіршення сну.

Діти легко ловлять емоції та настрій дорослих

Тому вкрай важливо з дитиною говорити: простою мовою та без страхітливих подробиць. Головне не просто пояснювати, а співпереживати та емоційно її підтримувати.

Міф 2. Війна торкнулась лише дітей з територій конфлікту.

Ні. Вона розпустила свої щупальці далеко за межі територій, де щодня лунають вибухи. Діти можуть злякатися, ставши свідками відвертих розмов батьків про воєнні події. Навіть, просто, побачивши паніку в їхніх очах. Війна має набагато сильніше відлуння, аніж ми уявляємо.

Міф 3. Кожній дитині, яка пережила жахи війни, потрібна допомога психотерапевта.

Ні, не кожній. Лише у 20% постраждалих в екстремальних ситуаціях формується посттравматичний синдром (психічний розлад), який потребує допомоги психотерапевта. Такі дані ВООЗ. У той же час, у певної частини дітей можуть виникнути психологічні проблеми, які не є клінічним діагнозом, але вартують уваги з боку дорослих та психологів.

Міф 3. Час лікує.

Цей вислів взагалі не стосується дітей. Навпаки: чим швидше звернутись за допомогою психолога, тим більша ймовірність на успішну реабілітацію. Особливість нашої психіки в тому, що психічна травма іноді може залишатися до кінця життя. Руйнувати стосунки та не давати дихати на повні груди.

Психічна травма може залишатися до кінця життя

Міф 4. Я можу самостійно допомогти своїй дитині.

Не завжди. Уявімо, що людина обпеклася об праску. Таку травму ми можемо вилікувати самостійно, але якщо перевернулась каструля з окропом – не вагаючись, звернемося до лікаря. Чому ж, коли дитина отримала серйозну психічну травму, ми готові лікувати її, прочитавши статтю в Інтернеті та експерементально використовувати поради невідомого спеціаліста?

Міф 5. “Вона така і є: лінива/агресивна/боязлива”.

Деколи, батьки перекладають на дитину всю відповідальність за проблеми у поведінці та навчанні. Але це може бути наслідком травматичних подій. Важливо побачити, що приховується за лінощами чи непослухом. Що дитина намагається висловити через негативні емоції? Можливо, вона потребує більше уваги і через це несвідомо прагне розізлити. На дитячій консультації я часто чую таку фразу: “Коли в мене все добре, мама просто не звертає на мене уваги”.

Коли в мене все добре, мама просто не звертає на мене уваги

Що можуть зробити батьки для психічного здоров’я дитини?

• Будьте емоційно відкритими для своїх дітей. Цікавтеся не лише оцінками, а й емоціями. Це допоможе сформувати довірливі стосунки.

• Будьте готовими приймати та розділяти будь-які емоції. Тоді дитина бачитиме у вас опору і відчуватиме захищеність.

• За можливості, фільтруйте: в які ігри дитина грає, які книжки читає, які відео дивиться.

• Будуйте партнерські стосунки, але не забувайте хто із вас дорослий.

• Проводьте більше часу разом та без гаджетів.

• Піклуйтесь про власне психічне здоров’я, адже формула “щасливі батьки – щаслива дитина” працює.

• Якщо непокоїтесь, як ваша дитина пережила потенційно травмуючий досвід – краще звернутись за консультацією спеціаліста.

Ольга Горбань, для Gazeta.ua

Оригінал статті за посиланням – https://gazeta.ua/blog/50837/govorit-iz-ditmi-pro-vijnu

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*