Аналіз проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку подання та розгляду заяв про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку

ЗАКОНОПРОЕКТ «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО ДЕЯКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ УКРАЇНИ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ПОРЯДКУ ПОДАННЯ ТА РОЗГЛЯДУ ЗАЯВ ПРО НАДАННЯ ОСОБІ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ У ПРИМУСОВОМУ ПОРЯДКУ»

НАВІЩО ПОТРІБЕН ЗАКОНОПРОЕКТ?

У Верховній Раді України на розгляді знаходиться документ, який передбачає удосконалення порядку подання та розгляду судами заяв про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку; підвищення ефективності інструментів захисту суспільства від ризиків завдання шкоди особами з психічними розладами. На сьогодні подання заяви до суду про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги або її продовження в примусовому порядку, про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку або про продовження такої госпіталізації може здійснюватись виключно лікарем-психіатром.

На думку авторів законопроекту проблема полягає в тому, що для звернення до суду з відповідною заявою лікар-психіатр вже повинен скласти певне уявлення про психічний стан особи та визначити потребу у наданні особі психіатричної допомоги у примусовому порядку. Однак для цього необхідний інший попередній огляд. Дуже часто провести такий огляд буває не можливо. Отже, є певна правова колізія, яка дійсно вимагає корегування. Однак чи не порушать механізми, запропоновані у законопроекті, основоположні права людини? Для цього необхідно детальніше розглянути норми документа.

ЯКІ НОВАЦІЇ ЗАКОНОПРОЕКТУ?

Мова йде про внесення змін до двох нормативно-правових актів: Цивільного процесуального кодексу України (визначає процедурні аспекти застосування примусового лікування) та Закону України «Про психіатричну допомогу». На рівні процесуального законодавства автори пропонують запровадити наступні зміни:
– планується надати окремим суб’єктам право звертатися до суду з заявою про проведення примусового психіатричного огляду особи або про надання чи продовження примусового психіатричного лікування. Мова йде про наступних осіб: член сім’ї, родич такої особи; інший громадянин України, нормальна життєдіяльність якого систематично порушується особою з ознаками психічного розладу; поліцейський;
– госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги стане можливою за рішенням суду, куди із заявою може звернутися посадова особа територіального органу поліції, але тільки коли особа систематично порушує громадську безпеку;
– передбачено спрощення критеріїв оцінювання психічного стану особи для встановлення доцільності надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку. Зокрема, лікар будь-якої спеціальності за наявності певних ознак психічного розладу у особи зможе надати відповідний висновок про стан її психічного здоров’я;
– будуть змінені строки розгляду судами заяв про надання психіатричної допомоги. Так, заява про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги буде розглядатися протягом 24 годин, а заява про психіатричний огляд, про надання амбулаторної психіатричної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації – протягом 7 днів. При чому передбачено і порядок заочного розгляду;
– для амбулаторного надання психіатричної допомоги усвідомлена письмова згода самої особи або його законного представника стане не обов’язковою.

ЯКІ НЕДОЛІКИ ЗАКОНОПРОЕКТУ?

Документ містить низку суттєвих недоліків:

«Статтю 339 викласти в наступній редакції:
Стаття 339. Суб’єкт звернення та підсудність
1. Заява про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги або її продовження в примусовому порядку може бути подана:
– лікарем-психіатром за умов, визначених Законом України “Про психіатричну допомогу”;
членом сім’ї, родичем такої особи або іншим громадянином України, нормальна життєдіяльність якого систематично порушується особою з ознаками психічного розладу;»
Ця норма є некоректною, оскільки:
– відсутнє визначення, що мається на увазі під нормальною життєдіяльністю;
– не деталізовано, що розуміти під системним порушенням нормальних умов життєдіяльності;
– не визначено, на чому базуються висновки вищевказаних осіб щодо ознак психічного розладу.

Далі:
«- поліцейським, якщо під час виконання службових обов’язків ним виявлено факти систематичного порушення особою з ознаками психічного розладу нормальної життєдіяльності інших осіб та/або громадського порядку».
З тексту законопроекту випливає, що поліцейські повинні розуміти, що таке систематичне порушення нормальних умов життєдіяльності. Окрім цього, поліцейські мають бути обізнані в ознаках психічних розладів.

По-друге, не зрозуміло що саме вважати системним порушенням громадського порядку, оскільки у документі про це не вказано. Тоді складно оцінити ступінь такої небезпеки та рівень її системності. По-третє, у разі значного розширення кола суб’єктів, які звертатимуться до суду, буде важко забезпечити принцип конфіденційності надання психіатричної допомоги. Це тягне за собою порушення принципу додержання прав психічно хворої людини, яка буде наражатися на цькування і образи.

Підсумовуючи, можна зазначити, що документ характеризується невизначеністю термінологічного апарату та містить певні ризики щодо порушення прав психічно хворих осіб.

ЧИ Є ПОРУШЕННЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ДОКУМЕНТІВ?

Паралельно з недоліками, які візуалізовані на рівні національного законодавства, законопроект містить певні розбіжності з міжнародно-правовими стандартами захисту прав психічно хворих пацієнтів. Так, у Положеннях та поглядах Всесвітньої психіатричної асоціації про права та юридичний захист психічно хворих (Хартія прав психічно хворих пацієнтів) вказано, що психічно хворі не повинні бути об’єктом дискримінації. У законопроекті містяться саме дискримінаційні норми, адже за станом психічного здоров’я особа може бути переслідувана сусідами і сторонніми особами. Також у цій хартії вказано, що примусове лікування не може бути проти волі хворого або його законного представника. Досліджуваний законопроект як раз передбачає заочне рішення без усвідомленої згоди хворого чи його представника. В свою чергу Гавайська декларація ІІ містить норму, згідно з якою психічно хвора особа повинна негайно звільнятися від примусового лікування у разі, коли в ньому зникає потреба. Подальше лікування здійснюється виключно за згодою осіб, за умов інформування пацієнта. У законопроекті про таку можливість не зазначено, і це може бути ознакою порушення прав психічно хворих пацієнтів. Також у декларації вказано, що усі факти повинні бути належним чином документовані. У досліджуваному законопроекті не передбачено яким чином повинні бути зафіксовані факти порушення громадського порядку.

ЯКІ НАШІ РЕКОМЕНДАЦІЇ?

Потрібно привести законопроект у відповідність з міжнародно-правовими документами, а саме:
-передбачити механізми дотримання принципу конфіденційності;
-прописати право на звільнення від примусового лікування у разі покрашення психічного стану;
-забезпечити обов’язку участь законного представника у процесі вирішення питання про примусове лікування особи, зокрема і на стадії судового розгляду;
-прописати норму щодо фіксації порушень громадського порядку органами Нацполіції, з обов’язковим складання відповідних адміністративних протоколів;
-системним порушенням нормальних умов життєдіяльності вважати три або більше зафіксовані та оформлені у вигляді адміністративних протоколів органами національної поліції адміністративні правопорушення у сфері громадського правопорядку, які вчинила одна і така сама особа за місцем свого проживання, навчання, праці або відпочинку;
-пропонуємо під нормальними умовами життєдіяльності розуміти такий стан громадського правопорядку, при якому кожна особа має можливість реалізувати свої конституційні права та законні інтереси без будь-яких загроз застосування з боку іншої особи психологічного, фізичного, сексуального або економічного насильства.
Тільки тоді ці порушення матимуть офіційне підтвердження, і особу не можна буде притягувати до відповідальності за надуманими звинуваченнями. Окрім цього доцільно прописати, що системними порушеннями громадського порядку не можуть бути політичні акції та мирні зібрання, адже психічним розладом будуть вважати прояв своєї політичної позиції, що не припустимо.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*