Аналіз практики ЄСПЛ щодо психологічних тортур

Практика Європейського суду з прав людини здебільшого націлена на оцінку покарання завданої фізичної шкоди, яка, вочевидь, завжди супроводжується психологічними стражданнями. Втім, психологічні катування як окрема форма порушення статті 3 Конвенції в рішеннях майже не фігурують. Це пов’язано зі складністю фіксування і вимірювання шкоди, завданої психіці людини.

Психологічне насильство є достатньо складним явищем в правовому полі. Таке насильство, як свідчить вітчизняна практика та практика ЄСПЛ, завжди поєднане з насильство фізичним або сексуальним. Інакше кажучи, психологічна складова поки що так і не набула самостійності, а розглядається лише як складовий елемент при кваліфікації інших видів насильства (фізичного, економічного, сексуального). Саме тому, суди розглядають психологічне насильство як додатковий кваліфікаційний елемент, хоча потреба у наданні статусу самостійності такому виду насильства очевидна.
Незалежна експертка Сара Фултон відзначає зі свого боку, що положення ЄСПЛ охоплюють далеко не всі можливі загрози. Згідно практики ЄСПЛ, психологічний вплив жорстокого поводження може бути у кількох умовах:

• перебування під вартою, коли затриманий перебуває в стані вразливості та/або йому відмовили у звичайних гарантіях;
• тюремне ув’язнення в одиночній камері;
• ситуації постійного емоційного та психологічного страждання/тривоги (такі, як ув’язнення без вироку, надзвичайна розправа та таємне тримання під вартою, жорстоке поводження поза офіційним місцем ув’язнення).

Самі ж психологічні катування чи неналежне поводження мають досягати певного рівня, який оцінює ЄСПЛ. Тобто, суд має визначати чи вважається та чи інша дія достатньою, аби оцінити її як порушення статті 3.

Нерозвиненість визначення психологічного насильства обумовлена тим, що його важко описати. Мається на увазі – визначення скоєних дій як таких, що є психологічними катуваннями та вимірювання завданої шкоди. Це викликане суб’єктивністю сприйняття кожною особою тих чи інших проявів психологічного насильства. Наприклад, для особи, яка відбуває покарання, психологічний тиск з боку працівників установи є «звичним явищем» і не завжди завдає травми, а для особи, яка затримана і раніше не перебувала у місцях неволі, психологічний тиск може завдати значних психологічних страждань. Наслідки психологічного насильства важко передбачити та прив’язати до часових рамок. Наприклад, травма завдана особі може проявитися на її психіці через декілька років, тоді як тілесні ушкодження можуть бути оцінені одразу ж після вчинення насильства. Це призводить до того, що у чинному законодавстві не розвинена практика притягнення до відповідальності за психологічне насильство. Донедавна ця категорія взагалі сприймалася як дещо абстрактне. В Україні першою спробою вписати його в правові реалії є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (https://cutt.ly/7ixLQMH).

Слід відзначити, що латентність до такого виду насильства була традиційною і лише останнім часом ситуація почала змінюватися. Йдеться про те, що принцип несприйняття та нетерпіння до психологічного насильства не працює в Українському суспільстві. Як наслідок не відбувається і розвиток відповідної сфери законодавства, адже правова система регулює лише ті аспекти, які є наявними та очевидними. Останнім часом актуальність проблеми психологічного насильства значно зросла завдяки конфлікту на Донбасі.

На практиці процес документування такого насильства є дуже кропітким та ускладнюється небажанням особи повертатися до травмуючих подій. У подальшому нерозвиненість системи доказування (збирання доказів, незалежної експертизи психологічних наслідків тощо), негативно позначається на судовій практиці. Внаслідок цього судова практика в Україні майже відсутня, адже психологічна складова лише супроводжує інші види насильства та катувань. Навіть у якості факультативної складової, психологічне насильство не знаходить належної процесуальної оцінки, оскільки на нормативно-правовому рівні відсутні чіткі критерії визначення негативного впливу на стан психіки особи. Але варто зазначити, що останнім часом є певні зрушення, зокрема є законопроєкти, які можуть удосконалити кримінальне законодавство та привести його до стандартів Євросоюзу. Однак поки що, це лише проектні рішення. Саме тому, українці змушені шукати правди у ЄСПЛ, практика якого є більш прогресивною та розвиненою. До позитивних рис цієї практики слід віднести наступні:
В основі законодавства більшості європейських держав покладено категорія «особистість», а не «особа», як у вітчизняному законодавстві. Особистість передбачає, що людина це не просто біологічна істота, а член суспільства, наділений почуттями, уподобаннями, переконаннями. Внаслідок такого позиціонування, законодавство цих держав враховує психологічну недоторканість і демонструє її як невід’ємну складову правового статусу людини. Тому, судді ЄСПЛ мають дієві правові інструменти кваліфікації психологічного насильства. Мається на увазі відчуття приниження гідності та честі, нелюдське поводження тощо. Втім, як вже згадувалося, приниження гідності або нелюдське поводження мають «досягати суттєвого рівня» аби вважати їх шкідливими для особистості.

Законодавство європейських держав має розвинену систему правових підстав для віднесення тих чи інших дій до числа психологічного насильства. Так враховується, що смерть члена сім’ї сама по собі може бути психологічним насильством і вимагає сатисфакції від винних осіб. Це видно на прикладі справи «Сугейла Айдин проти Туреччини» (https://cutt.ly/xixHORO).
Підставою вважати дії посадових осіб психологічним насильством також може бути і тиск на свідків та неефективне розслідування злочину. Європейський суд вважає, що бездіяльність сама по собі може завдавати психологічну травму. У якості прикладу можна навести Справу «Маслов і Налбандов проти Росії» (https://cutt.ly/9ixJj68). Тобто, ЄСПЛ отримує правову підставу для оцінки дій винних у якості психологічного насильства.

ПрактикаЄСПЛ передбачає, що навіть несправедливий суд може вважатися порушенням прав людини і завдавати моральних страждань (приклад – Справа «Тангієв проти Росії» (https://cutt.ly/LixJ31x). Також ЄСПЛ вважає, що незаконно відбутий термін покарання може вважатися психологічним насильством, що продемонструвала Справа «Кузнєцов проти України» (https://cutt.ly/LixKhji).

Також варто розглянути справу «Селмуні проти Франції» (https://cutt.ly/GixKUfl), в якій ЄСПЛ став на бік скаржника та визначив, що він був підданий психологічному насильству. Дії, на які скаржився заявник, були спрямовані на те, щоб викликати в нього почуття страху та власної нікчемності, зрештою, щоб принизити його і, можливо, зламати фізично й морально. Суд постановив, що справа дає достатньо серйозних підстав для того, щоб зробити висновок про нелюдське і таке, що принижує людську гідність, поводження із затриманим. Втім, у цій справі суд спробував з’ясувати, чи «біль і страждання», завдані Селмуні, можна визначити словом “жорстокі” у значенні статті 1 Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти катування, яка набрала чинності 1987 року. Суд вважав, що так само, як «мінімальна жорстокість», що дає підстави для застосування статті 3, ця «міра жорстокості» є відносною; вона залежить від обставин справи, таких, як тривалість жорстокого поводження, його фізичні або психічні наслідки та, у деяких випадках, від статі, віку, стану здоров’я жертви, тощо. Все ж ЄСПЛ визнав доведеним факт, що фізичне і психічне насильство, вчинене проти заявника, було особливо жорстоким і принизливим. Таке поводження слід вважати актами катування, як воно розуміється у статті 3 Конвенції

Загальна судова практика грунтується на численних конвенціях та протоколах до них, які ратифіковані державами-учасницями. Це дає змогу апелювати чіткими термінами, у тому числі і медичними, які описують психологічні наслідки для особистості. Йдеться про сталу практику гуманітарного права, яка враховує як умови мирного соціуму, так і збройного конфлікту. Слід додати, що переваги практики ЄСПЛ обумовлені не тільки правовими перевагами, а й загальносоціальним ставленням до проблеми психологічного насильства. Це те, чого на сьогодні не вистачає Україні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*